tomoyemore: (Default)
Трохи з поїздок в ДНР. Переселенців залишу на потім.


Як завжди, щоб не забути ) 

Будівля дитячої поліклініки після обстрілів

tomoyemore: (Default)
Поїзд "Київ-Маріуполь". Донецькі повертаються додому після столичних перереєстрацій. Самотня провідниця перший раз на маршруті. Пропадає з вагону на 2 години. З виразом лиця "якого хєра я тут роблю" нарешті розносить чай. Штрафзагони провідників на донецько-луганських маршрутах. 20 годин дороги на приречене формування інтимних стосунків з поїздом.
 
Станція Камиш перед Волновахою. ЗВІДТИ їде потяг з військовою технікою і двома вагонами солдат. На техніці рвані синьо-жовті прапори і написи "Воля або смерть". В вагонах до вікон прикипіли солдати з відсутніми поглядами. На пероні бабця з мокрими очима розносить гарячі пиріжки на олії "чистій, як сльоза". В Волновасі сходять з поїзда солдати з синьо-жовтими стрічками на рюкзаках. Таксисти, підігнавши машини під поїзд, пропонують завезти в Донецьк за 100 грн. Провідниця намагається зачинити вагон перед нашим носом. Забігаємо, вчасно зорієнтувавшись. "Двєрі за собой нужно закривать" - кидає вона нам.
 
Маріуполь насторожено зустрічає тягучо сірим морем і батальоном "Азов" з калашами. Спалена будівля міськради з чорними дірами замість вікон. Після перших сутінків місто вимирає. Скупчення людей тільки біля банкоматів "Ощадбанку" і "Сбєрбанку Росії". Кіоск з курятиною біля готелю не працює, і собаки, яка 5 років жила під кіоском - також немає. Морозно. На будівлях фарбою виведені вказівники до найближчого убєжища. Всі мої кафешки зачинені. Запихаю в себе мівінне пюре в кафе "Арбат". Місцеві потім розповідають, як у ньому в травні випадково застрелили мужика з пивом.
 
Місцеві взагалі розказують багато. Потоком. Я втрачаю здатність фільтрувати. На околицях постійно стріляють - звикли. На вулиці краще лишній раз не виходити. Малого і середнього бізнесу залишилось небагато. З заводу "Азовмаш", який працює виключно на російський експорт, звільняють 5 000 людей. Всі заводи в місті заміновані. Дехто ночує за містом. Дехто викопує ями на подвір'ях, якщо далеко до убєжищ. Стіни щоночі трясе, особливо у східних районах. Кілька місяців живуть на чемоданах - в будь-який момент готові зірватись з місця. Кажуть, треба бути готовими - не так, як переселенці першої хвилі з Краматорська і Слов'янська, які приїхали до них в тапочках. Одні переповідають, як на початку травня "Азов" розстріляв беззахисний парад, як перестрілюються між собою "Азов" і "Дніпро" за дєрібан території. Інші (з синьо-жовтими прапорцями на робочих столах) розказують, як героїчно "Азов" звільняв місто від ДНР, як відстоюють солдати зараз їхнє місто на засніжених блок-постах під російськими обстрілами.
 
Сходять на плач місцеві два рази. Коли розповідають про маму-переселенку зі Слов'янська з двома дітьми, хворими на ДЦП. І про 5-річного хлопчика, який при будь-яких голосних звуках закривав руками вуха і кричав "Сєйчас стрєлять будут". Працювали для переселенців усі. "Ми їх понімаєм, самі ж з Донєцкой області, поетому нєслі із дома послєднєє". Переселенці різні. Ті, що з Краматорська, Слов'янська, Луганської області - прості й дуже вдячні. Зовсім інші з Донецька на машинах і з речима - в основному на море приїжджали і вимагали на складах гуманітарки ватні палички. Проводжу зустріч серед ящиків з гуманітаркою. Мене просять говорити українською. Дехто переходить на ламану українську сам.
 
Дорога назад засніжена. "До свидание, мой любимый город".

tomoyemore: (Default)
"Я залишаюсь, це моя країна". На день незалежності поїхала форевер елоун в Чернігівську область. Велотур вихідних: Бахмач - Батурин - Короп - Вишеньки і назад = 160 км. Маршрут легкий, враховуючи, що з Бахмача виїхала уже ближче до обіду в неділю, а в Ірпені була ще засвітла в понеділок. Велосипед для цього маршруту конче необхідний, розібратись з громадським транспортом на Короп, а тим більше на Вишеньки після електрички на Бахмач - малореально. Асфальт рівнесенький, транспорту практично немає, вздовж траси - села з неймовірно милозвучними назвами. І поля, поля, поля...

Палац в селі Вишеньки і ще трохи придорожнього )






tomoyemore: (Default)

Не велосипедами єдиними. Цього літа нарешті вдалось вибратись на кілька деньків у гори. І хоча бездощового прогнозу ми так і не дочекались, вирішили ризикнути. І не прогадали. Дощу практично не було, в основному в дорозі туди і назад. Карпати на місці, все такі ж прекрасні, як і колись. І ті ж мурашки по шкірі, коли хмари лоскочуть голі ноги. Пройшлися Сивулянським хреботом Боревка - Лопушна - Велика Сивуля - Мала Сивуля, спустились траверсом. Збігали на г. Грофа. Маркування на маршрутах тішило. Туристів не надто багато, але всі вітаються виключно "Слава Україні!", навіть поляки. На Грофі - меморіальні таблички Героям Небесної Сотні й окремо одному з них - Дзявульському Миколі.

Багато фотографій )


 
tomoyemore: (Default)
Здається, "Бог просто устал нас любить... И гильза от пули навылет... И карта, которую нечем покрыть... И остаемся одни в этом мире..." Від новин хочеться битись головою в стіну. А ще не виходити зі стану алкогольного сп'яніння. А ще здохнути. І потім знову здохнути. Це з деструктиву. З конструктиву залишається тільки переводити гроші на батальони й армію. І як ніколи чекати наступну зарплату. І від усвідомлення, що цей конструктив настільки мінімальний, знову хотіти здохнути. І смерті так багато щодня, як ніколи. І зникає отой зазвичай таємничий з дитинства під сімома замками кордон між життям і смертю. 

Ну а поки що відписуюсь за другі травневі. Проїхались на велосипедах південною частиною Миколаївської області, до моря. Вже традиційно через військові блок-пости і військову техніку на дорогах. Маршрут першого дня: Миколаїв-Червоноармійськ-Очаків, біля 80 км. Так що, виїхавши коло 5 ранку, до обіду вже купались у морі. Ночівля на узбережжі в Чорноморці. Другий день у планах була Кінбурнська коса на катері, але якимось дивним чином катер ми провтикали, тому провалялись цілий день на пляжі. Скучно не те слово, але квитки назад на руках, спека під 40, тому заморочуватись особливо зі зміною планів не хотілось. Третій день - Очаків-Парутине-Миколаїв, через національний історико-археологічний заповідник "Ольвія".

І фотозвіт лежить тут )



tomoyemore: (Default)
Життя продовжується. Доки одні герої гинуть, а нові ряди поповнюються друзями. Війна підходить занадто близько. Повз проїхані на вєлах блок-пости. Повз зустрічні БМП з українськими прапорами на дорогах... Перший велотріп в цьому сезоні припав на Полтавську область. Маршрут класичний і  простий, як дошка: Гребінка-Лубни-Миргород-Гоголеве-Великі Сорочинці-Диканька-Полтава. Кілометраж - біля 240 км. Їхали неповних три дні.

Туди діставались на неймовірно переповненій електричці Київ-Гребінка. Всі намагались виїхати з Києва на травневі. Не всім, правда, це вдалося. Пасажири електрички періодично закидали наші вєли сумками з дачним інвентарем і прикидали, скільки людей могло б додатково влізтись у тамбур, якби не наші вєли. Мокрі люди прилипали до мокрих нас. Веселі три години видались, коротше. Але коли в Гребінці ми підкріпились гігантськими порціями вареників в місцевій кафешці за 10 грн. і рушили ідеально гладкою дорогою повз чистенькі свіжо помальовані хатки з квітниками навколо - життя почалось налагоджуватись. А свіжо помальовані не тільки хатки, а й бруківка на зупинках, і самі зупинки. І це все не тільки вздовж траси. На виїзді з Гребінки звернули помилково до села Лазірки. І серце не переставало тішитись від цієї ідеально рівної сільської дороги і красивих сільських хатин. Коротше, Полтавська область - приклад для інших регіонів неньки.


Проїхатись Полтавщиною ) 



tomoyemore: (nick blinko)
Я пишу, тому що не хочу забути жодної деталі цих трьох місяців. Пишу, тому що поки не знаю, як з цим всім жити далі. Пишу, тому що кінострічка подій 18-20 лютого навічно засіла в моїй голові, з періодичними вставками попередніх дат. Вона прокручується, коли я закриваю очі, коли дивлюсь у вікно з маршрутки і на людей в метро, коли читаю новинні стрічки, коли розмовляю з людьми. Вчора в неділю, 23 лютого, я вперше заставила себе вийти з дому після того страшного четверга. Заставила, щоб поїхати на вулицю Інститутську і покласти чотири білі троянди для Небесної Сотні. На більше не здатна. Просто тряпка. А ще в цю ніч напилась - вперше за останні три місяці. Зі знайомим, який приїхав хоронити застреленого 20-го числа друга.

Хроніки незакінченої революції у зворотньому відліку )

Гриби

Nov. 10th, 2013 06:23 pm
tomoyemore: (tlen i vavilon)
Всім відомо, що гриби треба не фотографувати, а збирати. От коли збираєш гриби в Карпатах, наприклад, тоді навіть не на ум не спадає їх фотографувати. Більше переймає думка, як їх всіх винести з лісу й коли краще вчасно зупинитись. Але якщо кілька вихідних підряд катаєш на гриби в ліси Пущі та Ірпеня, їх стає все менше й менше. І з'являється час схопити моменти прекрасного.

Там тьма грибів, тільки для любителів )

tomoyemore: (Default)
A PLACE TO BURY STRANGERS, 05.10.2013, Київ. Still unbelievable.

АУКЦЫОН, 02.11.2013, Київ. 30-річний ювілей. ТАК вміють тільки Фьодоров та іже з ним.

ПЕТЛЯ ПРИСТРАСТИЯ, 09.11.2013, Київ. Я, звичайно, мало що розумію в цьому житті. Але от що особливо незрозуміло, як на цю прекрасну білоруську команду, яка випустила три геніальних альбоми і приїхала перший раз до Києва, прийшло настільки мало людей. Ну зрештою, давно ж я не місилась під сценою і не збивала монітори, як от під "ТЭЦ", "Карма велогонщика", "Обратно в ракушку", "Ура космосу, "Идеального нет" і т.д.
tomoyemore: (tlen i vavilon)
Традиція об'їжджати на роверах восени некатані території Криму збереглась. Правда, цього року зовсім не порадувала погодою. Штормові вітри й дощі супроводжували нас усі 4 дні поїздки Керченським півостровом. Попередні плани маршрутів обламувались кожного дня розмитими грунтовками, холодними вітрами в лице, проколами і дебільними порядками на місцях. Було випито рекордну кількість коньяку, з метою охорони тепла ясношо. І незважаючи на все це, мозги непогано так провітрились і прочистились від всякого хламу. Зачепили за маршрутом шматки Керчі, Тобечикського озера, Опукського заповідника, Булганакських сопок, Щьолкіно і Казантипського заповідника.

Усе шматками під катом )

tomoyemore: (tlen i vavilon)
Ну ніяк цього літа з музикою не склалось. Ну Blur в принципі пролетіли - далековато грали, але провтикати ні за що ні про що любімєйших Godspeed You! Black Emperor і Fucked Up в сусідніх Катовіце з власної дурості - цього собі не прощу. І саме ця бєзисходність підштовхнула мене випробувати черговий раз долю і завітати на вітчизняний Захід Фест. З основних причин, окрім бєзисходності, був реюніон Далай Лами і обіцяна стара програма Скрябіна, композиції якого я трєпєтно й ностальгійно люблю рівно до альбому "Казки".

І от якщо Dalai Lama ощасливили своїм виступом, то Скрябін чмо рідкісне. Не зіграв жодну пісню зі старого, окрім "Клею". Грав непанятно шо і непанятно як. Ніс зі сцени дивовижну пургу, чим дико радував місцеві маси народу. Ось така пічаль. Зате після нього ситуацію неочікувано реабілітував рідний Бумбокс.  Даво їх не чула і якось зайшло. Звук, мелодика, вокал, відеоряд, Хливнюк сам по собі - склались в такий собі образ адекватної групи, якій дивом вдається заробляти гроші на пристойній і достатньо цікавій музиці в нашій країні. А от від нового варіанту пісні "Квіти в волоссі" я просто розпливлась, особливо тоді, коли почалось "біда не в тім, що свище вітер лютий".

Ну і з основного - відкрила для себе The Retuses. Нереально прекрасну групу, учасникам якої до 20 років, але грають так, що завертається все, що може завертатись. Від вокалу Міші Родіонова там в принципі кидає в трємор, але і дєвушка з баяном, і бурят з укулеле, і ударник з незмінною умішкою на лиці, і труба вокаліста, і ці бейрутівські мотиви, і великорусскіє тексти Єсєніна. Все було настільки органічне і мощьне, що просто нема слів.

І ще закину сюди кілька фоток з давніх покатушок Олевськ-Камінне Село-Коростень.

Власне, фотки за маршрутом, практично без тексту )

tomoyemore: (rudimentary peni)
Закінчення літа святкую черговим обломом планів на чергову відпустку. От чому, як тільки я починаю вірити в істину "захотів туфлі - маю туфлі, захотів костюм - маю костюм", життя мене різко б'є в щі з вертушки з криком "нє люблю відпустки". Ну але ніч з температурою тіла під 40 в поїзді "Луганськ-Київ" дарує безліч видінь і прозрінь.

Одне з прозрінь. Якщо останні три тижні з музики слухати виключно підбірки груп "Соломенные еноты" і "The Retuses", під час нічних галюцинацій їх пісні будуть відбійним шахтарським молотом розплющувати залишки твоєї морозно-гарячої свідомості на спальних приналежностях Укрзалізниці.

Одне з видінь. Весь Луганськ з його ненажерливими маршрутками, індустріального виду готелями, русофільними кафешками "Плакучая ива" та "Вечерняя Москва", пам'ятниками шахтарям-гідроманіторщикам і труженіку Луганщини - раптом перетворюється на величезну незрозумілу істоту з усіма цими елементами в собі. І я так і не встигаю добігти з висолопленим язиком до місця свого призначення - чи то Києва, чи то Карпат, опинившись на її шляху з усіма трагічними наслідками по тому.

Отже, так неочікувано сумно опинившись на три вихідних дні в оточенні чотирьох стін Ірпіня, трохи поповню свій нотатник побаченим і прочитаним. Почну з велопоїздки середини літа Подніпровською рівниною через 4 області за маршрутом - Прилуки-Густиня-Ладан-Пирятин-Каплинці-Березова Рудка-Кононівка. Найкращим моментом подорожі стала ночівля біля 230-метрового дерев'яного мосту - просто унікальне місце.

Подніпровська рівнина - 4 області за 2 дні )

tomoyemore: (slon)
Літо продовжується, відповідно і я продовжую спамити мильними фотками з велотріпів вихідних днів. Взагалі літо - пора, коли автоматично зникає потреба прибирати хату, прати, готувати їсти, купувати речі і т.д. Час прискорюється з неймовірною швидкістю. Дім зменшується в усіх смислах. Не так, як в студентські роки і в період роздолбайства, коли він взагалі зникав на цей час. Зараз він зводиться до чогось незначного і малопотрібного. Простору надворі стає занадто багато. І тільки кіт після чергового повернення додому голосом і поглядом досить грубо намєкає на нашу істинну сутність підріл.

Два дні катались Миколаївською областю, гранітно-степовим Побужжям. Маршрут попередньо був спланований на 3 дні, але в процесі все як завжди переграли. Вийшло наступне: Миколаїв - Вознесенськ - Актово - Трикрати - Южноукраїнськ - Семенівка - Мігія - Первомайськ. До Кіровограду не доїхали. Разом вийшло біля 230 км, половина з них - по неможливим сільським грунтовкам і незрозумілим польовим стежкам вздовж Бугу. Не дуже добре аукнувся в подорожі путівник "ВелоУкраїна", який рекомендував даний маршрут їхати саме цими сільськими грунтовками і польовими стежками. Їхати ними абсолютно нереально. Краще вибирати дороги довші, але з хоч якимось асфальтованим покриттям. Це свята аксіома.

Традиційні фотки з покатушок )

summer
tomoyemore: (tlen i vavilon)
От і дочекались літа, а точніше - "какой-то странной, быстротечной, сумбурной хрени, которую и не почувстовать толком  в настоящем моменте, а когда уже поймешь, что все было круто, оно и кончиться". З планами поки що не дуже складається, тому відзвітую за травневі. Катали три дні Карпатами за маршрутом Воловець - Пилипець - Міжгір'я - Синевирське озеро - Колочава - Вільшанське водосховище - Хуст - Долина нарцисів - Мукачево. До Синевирського озера ще з часів ранньої юності не могла ніяк доїхати, а з вєлом стало простіше закривати от такі сторінки.

Там ведмеді, коти, нарциси, піонери і гори )

tomoyemore: (tlen i vavilon)
Трохи зимового Криму - Мангуп-Кале, Балаклава, Тарханкут, Фіолент, Севастополь.
Тому що не можна так просто взяти і пережити цю зиму...

Там туман один и камни не кричат )

tomoyemore: (nick blinko)
***
Я долго думал, откуда на улице взялся тигр. Думал, думал, думал, думал, думал, думал, думал, думал... В это время ветер дунул, и я забыл, о чем я думал. Так я и не знаю, откуда на улице взялся тигр.

***
Господин невысокого роста с камушком в глазу подошел к двери табачной лавки и остановился. Его черные, лакированные туфли сияли у каменной ступенечки, ведущей в табачную лавку. Носки туфель были направлены вовнутрь магазина. Еще два шага, и господин скрылся бы за дверью. Но он почему-то задержался, будто нарочно для того, чтобы подставить голову под кирпич, упавший с крыши. Господин даже снял шляпу, обнаружив свой лысый череп, и, таким образом, кирпич ударил господина прямо по голой голове, проломил черепную кость и застрял в мозгу. Господин не упал. Нет, он только пошатнулся от страшного удара, вынул из кармана платок, вытер им лицо, залепленное кровавыми мозгами, и, повернувшись к толпе, которая мгновенно собралась вокруг этого господина, сказал:

Не беспокойтесь, господа: у меня была уже прививка. Вот видите – у меня в правом глазу торчит камушек. Это тоже был однажды случай. Я уже привык к этому. Теперь мне все трын-трава!

И с этими словами господин надел шляпу и ушел куда-то в сторону, оставив смущённую толпу в полном недоумении.

***
Когда я вижу человека, мне хочется ударить его по морде. Так приятно бить по морде человека!

Я сижу у себя в комнате и ничего не делаю.
Вот кто-то пришел ко мне в гости, он стучится в мою дверь.

Я говорю: "Войдите!" Он входит и говорит: "Здравствуйте! Как хорошо, что я застал вас дома!" А я его стук по морде, а потом ещё сапогом в промежность. Мой гость падает навзничь от страшной боли. А я ему каблуком по глазам! Дескать, нечего шляться, когда не звали!

А то ещё так. Я предлагаю гостю выпить чашку чая. Гость соглашается, садится к столу, пьет чай и что-то рассказывает. Я делаю вид, что слушаю его с большим интересом, киваю головой, ахаю, делаю удивленные глаза и смеюсь. Гость, польщенный моим вниманием, расходится все больше и больше.

Я спокойно наливаю полную чашку кипятка и плещу кипятком гостю в морду. Гость вскакивает и хватается за лицо. А я ему говорю: "Больше нет в душе моей добродетели. Убирайтесь вон!" И я выталкиваю гостя.

***
Однажды Петя Гвоздиков ходил по квартире. Ему было очень скучно. Он поднял с пола какую-то бумажку, которую обронила прислуга. Бумажка оказалась обрывком газеты. Это было неинтересно. Петя попробовал поймать кошку, но кошка забралась под шкап. Петя сходил в прихожую за зонтиком, чтобы зонтиком выгнать кошку из-под шкапа. Но когда Петя вернулся, то кошки уже под шкапом не было. Петя поискал кошку под диваном и за сундуком, но кошки нигде не нашёл, зато за сундуком Петя нашёл молоток. Петя взял молоток и стал думать, что бы им такое сделать. Петя постучал молотком по полу, но это было скучно. Тут Петя вспомнил, что в прихожей на стуле стоит коробочка с гвоздями. Петя пошёл в прихожую, выбрал в коробочке несколько гвоздей, которые были подлиннее, и стал думать, куда бы их забить. Если была бы кошка, то конечно было бы интересно прибить кошку гвоздём за ухо к двери, а хвостом к порогу. Но кошки не было. Петя увидел рояль. И вот от скуки Петя подошёл и вбил три гвоздя в крышку рояля.
tomoyemore: (nick blinko)
Безкінечність цього листопада особливо гостро відчувається в автобусі з Луганська до Кремінної. Коли на другій годині споглядання у вікно, голова йде обертом від поєднання трагічно застиглої статичності за вікном та безперервної динамічної зміни картинки. Голі дерева при дорозі з настовбурченими чорними гілками як жорсткою щіткою проходяться по тобі, видираючи зсередини останні шматки тепла, накопиченого за літо. Висохла блідо-жовта трава безсоромно виставляє напоказ пластикове сміття на узбіччях, яке особливо сюрно виглядає під плакатами блідо-жовтого кольору "Дякуємо за чисті узбіччя". Напіврозвалені сільські хатини з сумними котами на подвір'ях. Два непорушних рибалки посеред річки. Пивні ларьки на зупинках нечисленних населених пунктів. Ох, ця Луганщина в листопаді. 

Добираюсь до пункту призначення. Над готелем "Радянський" вперто кружляє зграя чорних ворон на фоні сірого неба. Ось він, візуальний пост-рок по-луганськи. Холодно. На робочій точці зустрічають борщем і гарячими пиріжками - така гостинність трапляється виключно в малих містах східної України. Гріюсь. Спілкування з лікарями пенсійного віку воєнної закалки підбадьорює. Облуплені холодні палати хоспісного відділення і 34-кілограмова 40-річна пацієнтка вводять в стан прострації. Ех, голодомор 30-их. "Родіну нє вибірают", - говорять мені місцеві, - "даже єслі ти с атдальонних сьол нашево района, аткуда автобуси ходят два раза в нєдєлю і прієхать в срєду в больніцу сдать апрєдєльонниє аналізи ти просто нє можешь".   

Повертаюсь автобусом назад. Дощ. Пустота пробирається до кісток. Година часу в запасі. Згадую оцей от недавній пророчий пост. І не вагаючись, виходжу в населеному пункті перед Луганськом з багатообіцяючою назвою Щастя. Проходжусь між п'ятиповерховими будинками кольору мокрої сірості, які зливаються з небом такого ж кольору. Заходжу в пусту розвалену будівлю з надписом фарбою на стіні "Продається". Ще пів години на пошуки щастя. Заходжу в магазин розливного пива при дорозі. Беру нульпять. Може, щасливі нульпять, з надією думаю я. Нєа. Місцеві жителі п'ють поряд і підозріло дивляться в мій бік. Наврочили, напевно. Заходжу в продуктовий магазин. Беру 4 сардельки - такі ж підозрілі, як і місцеві жителі. Сідаю на автобусній зупинці. Жую першу сардельку. Смакові рецептори вперто відмовляються передавати в мозок сигнали, що я пережовую зараз щастя. Підбігають дві зовсім непідозрілі собаки. Ось воно. Щасливі собаки їдять сардельки у Щасті. Зі спокійним серцем сідаю в автобус на Луганськ. Mission completed.  

tomoyemore: (ya)
Починає складатись хороша традиція кожної осені їздити з роверами в Крим.
На цей раз проїхались від пн. Демерджи до Феодосії східною частиною південного берегу Криму, де ще не катали. І хоча зовнішні обставини були якось очевидно проти нас і цієї поїздки, вона все-таки вдалась, хоч і в скороченій формі.

Отже, маршрут на 5 днів: Ангарський перевал - пн. Демерджи - Лучісте - Малоріченське - Морське - Судак - Новий Світ - Старий Крим - Орджонікідзе - Феодосія - Владиславівка. Загальний кілометраж невеличкий, 220 км, але треба врахувати мегаважкий штурм пн. Демерджі з вєлами на горбах у перший день, здерте і зашите коліно там же, гірські серпантини по трасі до Судака, ну і приємне зависання у Новому Світі протягом майже двох днів. Погода тішила, за винятком нічної зливи в Новому Світі - хмарність і морський бриз.

Традиційний звіт під катом )

tomoyemore: (sigur ros)
Нарешті, під впливом цьоготижневого концерту коротко підсумовую те, що вдалось відвідати і почути останнім часом. Порівняно з минулим літом і роком - концертів було зовсім небагато і всі в межах Києва. Але всі вони порвали в клаптики. Отже, винуватці наступні: 

65 days of static13.09.2012. Ух, не підвели. Одна з улюблених груп в жанрі. Було більше мат-року, ніж пост-року. І просто нереально крутіші вживу, ніж в записі. Неймовірно мощьні. Звук, який просто збиває з ніг. І так самовіддано грали. Напевно, під таку музику вибухають зірки при наближенні до чорних дір в космосі. Коротше, we are exploding anyway.  

Maybeshewill, 13.09.2012. Цей же день, Бінго, в рамках фестивалю Астрал. Такий собі британський місцями наелектризований пост-рок. В записі до концерту їх не встигла почути, але тепер уже починаю переслуховувати. Тому що красиво. Астрал із ечівд. 

Red Hot Chili Peppers, 25.08.2012. Суперечливі відгуки про їх виступ чую дотепер. Без прив'язок до технічної сторони і якості шоу як такого, особисто для мене це стало закриттям чергової сторінки життя. Їх останній альбом остаточно вбив мою віру в те, що вони досі здатні творити щось вартісне. Власне, від виступу теж чогось феєричного не чекала, якби чекала 15 років тому. Відпрацювали, наскільки відпрацювали. А я відстрибала під старі хіти, наскільки відстрибала. Тому що перший альбом, який я купила в Америці на перші зароблені гроші, був саме "By the way". І саме його цілий рік там заслуховувала до дірок. І одні з перших пісень, які я вивчила на трьох акордах на гітарі, були 'Califonication' і 'Otherside'. Немаленька сторінка життя закрилась. На такі групи з таким запізненням завжди страшно йти. Типу, а якщо виявиться повною лажею, невже щось не те слухала стільки років. РХЧП в принципі зіграли рівно настільки, щоб показати - та, 15 років тому вони були просто нереально круті і писали нереально круту музику.  

Kasabian, 25.08.2012. Про них пишу окремо. Тому що, на відміну від РХЧП, на Kasabian я власне хотіла потрапити тут і тепер, а не з n-річною давністю. І до останнього сумніваючись - йти чи не йти на конц в другу фан-зону за 350 грн., коли почула перші акорди Days are forgotten, звісно не стрималась. Валили круто. Співали мало. Але для маленького музичного щастя мені вистачило.   

...И друг мой грузовик, 11.07.2012. Презентація нового альбому "Годы геологов" і ювілей. От хто взагалі не розчаровує від альбому до альбому, так це однозначно найкраща українська група ИДМГ. Після кожного чергового альбому думаю, нема куди проникливіше, нема куди легковажніше. А потім виходить, що є куди. І новий альбом слухається на ріпіті мінімум місяць. І живі виступи кожного разу все більше і більше розривають. Просто нема слів.

Макулатура, 13.05.2012. Пішла на них в останній момент сама, як і годиться ходити на таку групу. Період в житті якраз відповідний був. Чіпляють, звичайно. Сильно. Якось дуже по особистому б'ють. Менше, ніж "Ночные грузчики", але тим не менше. Ці прекрасні відчуття, як від процесу читання книжки, коли все так написано, ніби про тебе, ніби ти і писав цю книжку. І поглиблення до максимуму цікавого відчуття безвиході.    

Якось от тільки тепер, наприкінці третього року проживання в Києві, в умовах обмеженого бюджету на виїздні конци і фести, особливо гостро відчула переваги столиці. А про сумне. A place to bury strangers таки не приїдуть до нас, принаймні найближчим часом. Zorge на Джаз Коктебелі провтикала по власній дурості. Почути пісню "Крым" в Криму - це точно щастя в квадраті, [livejournal.com profile] u_ognia підтверджує. І на Omar Rodriguez Lopez, напевно, піти не вдасться - дорогувато, буду чекати на Mars Volta, за яких точно віддам останню сорочку.
 

Profile

tomoyemore: (Default)
tomoyemore

March 2015

S M T W T F S
1234567
89 1011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 16th, 2017 02:49 pm
Powered by Dreamwidth Studios