tomoyemore: (sigur ros)
[personal profile] tomoyemore
От і все - закінчую звіт про Індію останніми оповідками.

Частина 4 - Варанасі, Пурі, Бхубанешвар

Варанасі – місто Гангу, кремацій та повітряних зміїв
Марк Твен стверджує, що Варанасі – „старіше, ніж історія, старіше, ніж традиція, навіть старіше, ніж легенда, і виглядає вдвічі старіше, ніж історія, традиція і легенда разом”. Археологи стверджують, що це – найстаріше місто, яке було безперервно населено людьми. Індуїсти, джайністи, буддисти і мусульмани стверджуть, що Варанасі – священне місто. Ми погоджуємося, що Варанасі - це найдуховніша, найколоритніша і найатмосферніша Індія.


Спочатку з вокзалу до гатів і відповідно гестхаузів доведеться їхати тук-туком хвилин 40 переповненими вулицями зі страшним трафіком. Тоді ми почали дивуватись, навіщо приїхали у це пекло. Тим не менше, вартує тільки вийти до гатів, розумієш – таки так, тут духовний центр Індії.


Жили ми в Leela гестхаузі. До сих пір не розумію, як ми його знайшли, в цих лабіринтах вузесеньких і сирих вулиць. Гестхауз виявився атлічьним – 300 рупій за дабл-камеру, санвузол з новенькою плиткою і майже гарячою водою. Харчувались на даху цього ж гестхаузу з прекрасним видом на Ганг. Пацанчики, які готують їсти – практично вичерпали ліміт повільності при обслуговуванні. Замовлення треба чекати від 1,5 до 2 годин. При чому звичайну колу можуть нести пів години. Зате готують смачно, а в Варанасі нема куди поспішати, особливо якщо перед тобою - Ганг. 

 
Гати – це сходи, які ведуть до Гангу. Частина з них – для прання і купання, частина – для кремацій. Кожен гат має своє ім'я і свою історію, пов'язану з богами, і якщо б я сповідувала індуїзм - я б написала про кожен з них. А так, на жаль, доводиться обмежуватись коротким поверхневим лікбезом і суб'єктивними враженнями недуховної особи.




Біля нас в сусідньому гестхаузі проживала комуна білих хіпарів, на їхньому даху дівчинка періодично мучила віолончель, дредасті хлопчики затягувались джойнтами, а ще одна дівчинка підкормлювала собак, які в свою чергу ганяли мавп з даху. З іншого боку на даху індійські дітки грали крікет і запускали кольорових повітряних зміїв. Повітряних зміїв у Варанасі - тьма просто. Вони постійно кружляють над Гангом і над гатами. Цікаве явище, оскільки більше в жодному місті в Індії ми не зустрічали такого виду проведення дозвілля, окрім кількох зміїв в Бхубанешварі.


Кажуть, якщо померти в Варанасі - душа закінчує цикл перевтілень і виходить з колеса Сансари. Саме тому, місто - перенаселене. Багаті правовірні індуси на старості літ переїжджають в Варанасі й готуються до смерті. А ще там надзвичайно багато паломників і паломниць в різнокольорових сарі, з невеликими пожитками в сумці або пакеті. Вони ідуть вздовж берега, кидають зерно біля святинь для пташок і мавп, подекуди омиваються в Ганзі.




Багатші паломники пливуть на лодці.




Життя вздовж Гангу на гатах - дуже спокійне, незважаючи на достатню кількістю людей і тварин - таку собі кольорову суміш брамінів, факірів, паломників, йогів, духовних наставників, каліків, білих туристів з гігантськими об'єктивами, дітьми, які продають відкритки, коровами, мавпами, птахами. Спокійно навіть вечером, коли наплив пропозицій "want good mood?" робиться особливо великим. Конопляний бханг продається, здається, легально і навіть використовується в релігійних ритуалах тих, хто поклоняється Шиві. Гашиш тут, хоч і на чорному ринку, але також користується популярністю. Ну духовне місто, духовні практики, знаєтє ль, не без цього. В астрал ж якось треба виходити.








Але туристам треба однозначно бути обережними при спробі отримати штучний гуд муд, тому що сурова міліція в кросах і кєдах - нє дрємлєт. 


Кремації займають особливе місце в Варанасі, оскільки бути кремованим тут для індуса означає звільнення від циклу реінкарнації. Палять людей тут у двох місцях. Цей крематорій - автоматизований, для бідніших індусів.




А тут - палять багатших, при чому кожного дня до 300 трупів. Запах вздовж гатів стоїть специфічний 24 години на добу. Спочатку труп, загорнутий в біле полотно і накритий зверху тканиною з позолотою, несуть в Ганг, омивають. Потім розпалюють вогнище на дровах, які купили родичі померлого. Дрова, до речі, тут коштують реально дорого, від 50$, тому тільки багаті індуси можуть собі дозволити таку кремацію. Дрова посипаються ароматичними порошками, типу сандалового, розпалюються, зверху кладуть труп, загорнутий в біле полотно, і так він горить години 2-3. Розпалюють вогнища і завідують процесом кремації тільки індуси з касти недоторканих. Вогнищ там багато, по всьому гату. Фотографувати ці гати, навіть тоді, коли на них не відбувається процес кремації, не можна.


До речі, кремувати можна не всіх. Не палять дітей, неодружених жінок і чоловіків, брамінів. Їх трупи скидають з лодки прямо в Ганг. А в день кремації найстарший мужчина сім'ї померлого має побрити все волосся на тілі й одягнутись в біле. Через 10 днів після кремації побритись також мають всі інші мужчини, включно з хлопчиками, в сім'ї. От такі от традиції.


Ну і звичайно в Варанасі вартує взяти лодку на годинку і поплавати Гангом. Звідти Варанасі виглядає зовсім по-іншому.


















Ганг - це попіл і сніг.





Пурі - село на березі океану з рибаками і кокосами

В Пурі ми їхали довго і нудно, 20 годин. В поїзді за вікном почали з'являтись пальми з кокосами, бананові дерева та ліани. В якийсь момент через відкрите вікно донісся запах океану. Приїхали зі звичним запізненням в 4 години. Вечоріло.

Почали шукати гестхауз і зрозуміли, що приїхали ми сюди не надто вчасно. 24 грудня - початок зимових вихідних, готелі забиті індусами, а ті, що не забиті - заброньовані, ціни на номери нереально дорогі. Пройшлись ми по всіх дешевших точках - нічого не знайшли, окрім номерів за 500 рупій з ящірками на стінах. Почали уявляти нічку в спальниках на березі океану в оточенні тих же ящірок і крабиків. Як тут власник магазинчика, мотивуючи, що в нього girlfriend з України і в Україні найгарніші дєвушки, вирішив нам допомогти. І пробив в сусідньому готельчику номер за 350 рупій, який через 2 годинки мав звільнитись. Перед готелем ми зустріли туриста з Литви, який і мав звільнити нам цей номер.

Завалились в прекрасний ресторанчик навпроти і з задоволенням повечеряли. Ресторанчик, до речі, найкращий з тих, де ми харчувались в Індії. Дешево і просто нереально смачно. Смажена рибка і варена картопелька - тут я просльозилась.
Койко-номер виявився мінімальним за площею, туалет був на даху, гарячу воду приносили в відрах на прохання. Нарешті вдалося попрати одяг і розвішати сушити на даху на сонечку.

Наступного дня поїхали в Конарк (40 хвилин на локал басі) дивитись на храм Сонця. Храм занесений в культурну спадщину Юнеско, вхід - 250 рупій, хоча нічого особливого там нема. Після всього, що довелося побачити перед цим. Звичайна невеличка така стодола в формі колісниці, з рельєфами на кшталт тих, що в Каджурахо. Хоча будували її в середині ХІІІ ст. протягом 16 років біля 1000 будівничих.






Ну а після Конарку в цей день і наступний ми не вилазили з океану. Так як дітки, які перший раз бачать море. Так і ми зависнули між хвиль. Хвилі, до речі, навіть в час відпливу - величезні. Позасмагати не вийшло. Як тільки ми виходили на берег, нас оточували з усіх сторін індуси і пакистанці з проханням сфотографуватись і просто повтикати на білу дєвушку в купальнику. Якщо б АА брав гроші за фотографії зі мною, думаю, я б точно принесла більше прибутку, ніж покатушки на цьому сумному і змученому верблюді.


Пляж в Пурі називається пляжем досить умовно. Ніхто не засмагає, практично ніхто не лежить в шезлонгах. Також майже ніхто з індусів не плаває. Вони заходять в воду по кісточки, присідають і чекають, поки хвиля їх трохи накриє. І дико з цього тішаться. При чому на пляжі вони не роздягаються. Навіть чоловіки. Логіка - чим темніша шкіра, тим нижча каста. На пляжі є кілька палаток, де можна купити воду, чай-чаї і кокоси. Кокоси - це тєма. Коштує один кокос 10 рупій, продавець тесачком відрубує вершок, вставляє палочку і можна пити кокосовий сік. Потім ще можна попросити дістати звідти м'якоть, хоча вона, як і сік, мало що має спільного зі смаком нашої кокосової стружки.
На фотці - прічьоска а-ля пониряли в океан


А вечером на пляж прийшов з бумбоксом білий чувак. Чувак був з Італії, вільно говорив на хінді, сидів на лавочці, слухав прекрасний лаундж, дивився на захід сонця і затягувався гігантськими джойнтами.

В останній день вартує прогулятись вздовж рибацького селища, яке займає основну частину Пурі. В селищі живе багато рибаків зі своїми сім'ями. Кожного дня вони виходять в море на лодках, повертаються вечером. Рибу продають на місцях, де їх вже чекають жінки з величезними плетеними кошиками. Діти рибаків бігають вздовж берега і збирають ракушки. В ракушках частенько трапляються перлинки, які можна продати. Іспражнятися в рибаків прийнято на березі океану, і так змиється хвилями.








Крікет на березі океану. Хлопець справа - без ніг.


Майбутні рибачки




Майже за Хемінгуеєм


І просто діти






Ці дітки виконували дивний танець


Дєрзкі і чьоткі









Бхубанешвар - столиця з маленькими храмами Орісси та печерними містами

А на третій день зранку ми їхали в Бхубанешвар, відчуваючи, що днів на океан ми запланували надто мало. Бхубанешвар - столиця штату Орісса. Ситуація з готелями була та сама, що і в Пурі. Єдине западло, що нам не підфортило так як в Пурі, і довелося селитись в страшненькому номері за 500 рупій - рекордна ціна, але альтернатив просто не було. В Бхубанешварі є маленькі храмики з красивими рельєфами, типовими саме для Орісси.






Цьому чуду індуси також поклоняються.


Але значно цікавішими в Бхубанешварі є джайнські печерні міста Кхандагірі та Удайягірі. В Кхандагірі - 18 печер і в Удайягірі - 15. Почали в них жити джайнські монахи ще 200 років до н.е.




Кожна печера має свій номер та ім'я, у відповідності до тематики рельєфів чи статуй біля входу. Наприклад, elephant cave.


Або monkey cave.


Також там багато свастики, себто солярних знаків


В cамім замку невеличку церковку святую не спалено. Отам Швачка співа "Алилуйя!"




Can we take a photo with you? - кажуть мені кольорові но сурові індуські мужчіни


А ще там купа бандерлогів, яких можна покормити хлібом, арахісом або бананами. Оце я повірила в міжвидову дружбу, спробувала покормити мавпу справа, не помітивши мавпи зліва. І поплатилась за це, оскільки ображена мавпа зліва цапнула мене за ногу в процесі, залишивши на пам'ять величезну гематому, рану з кров'ю і добре, що не столбняк якийсь.






А тут міжвидова дружба просто процвітає.


Ну і символічно закінчу свій великий звіт про Індію оцим от бхубанешварським хлопчиком, який сидів біля нас пів години і весь час дивився в небо.



І що? Індія - це точно країна, в яку варто поїхати хоча б раз в житті. Країна крікету і двох слонів в Делі. Країна карі й масали. Країна дивних індуїстських божків та мечетей. Країна поїздів, які постійно запізнюються і людей, які нікуди не поспішають. Країна хелперів і тук-туків. Країна чай-чаї та балюм-булє. Країна, в якій дуже швидко звикаєш до тарганів і брудної білизни в готельних номерах, мух на їжі, брудних рук і харчових отруєнь, а в якийсь момент чітко усвідомлюєш, що гігієна чи санітарія - цілком відносні поняття. Країна людей в неймовірно кольоровому одязі, які можуть зробити в будь-якому місці три речі - лягти і поспати, посцяти, сфотографуватись з тобою на мабілу. Країна, де в останній день в метро у тебе витягають гаманець з останніми дрібними грошима, а по дорозі в аеропорт незнайомці за так підвозять 12 км до місця призначення. Країна зовсім інша, й тим і ціннісна. Тому що тільки при зустрічі з іншим, можна усвідомити чим є саме ти, де закінчується інше й починається твоє.




Частина 1 - короткий опис маршруту і практичні поради для бекпекерів-ніщєбродів
Частина 2 - фотографії та лірика з Делі, Агри й Фатхепур Сікрі
Частина 3 - Гваліор, Орчха, Каджурахо


Date: 2011-01-26 02:37 pm (UTC)
From: [identity profile] zymomriavka.livejournal.com
супер!

Date: 2011-01-26 08:56 pm (UTC)
From: [identity profile] tomoyemore.livejournal.com
спасибі, сподіваюсь ви все-таки передумаєте :)

Date: 2011-01-26 05:45 pm (UTC)
From: [identity profile] mavchenia.livejournal.com
супер-звіт!!!

Date: 2011-01-26 08:57 pm (UTC)
From: [identity profile] tomoyemore.livejournal.com
спасибі, що героїчно асіліла ))
(deleted comment)

Date: 2011-02-15 07:37 pm (UTC)
From: [identity profile] tomoyemore.livejournal.com
і тобі дякую на доброму слові

пусто

Date: 2011-10-01 11:04 pm (UTC)
From: (Anonymous)

Бог или природа, – я уж не знаю кто, – дав человеку почти божеский ум, выдумали в то же время для него две мучительные ловушки: неизвестность будущего и незабвенность, невозвратность прошедшего

Date: 2011-10-22 07:58 pm (UTC)
From: [identity profile] neo777vitaha.livejournal.com
звіт кул!
Page generated Sep. 22nd, 2017 04:35 am
Powered by Dreamwidth Studios