tomoyemore: (nick blinko)
[personal profile] tomoyemore
Безкінечність цього листопада особливо гостро відчувається в автобусі з Луганська до Кремінної. Коли на другій годині споглядання у вікно, голова йде обертом від поєднання трагічно застиглої статичності за вікном та безперервної динамічної зміни картинки. Голі дерева при дорозі з настовбурченими чорними гілками як жорсткою щіткою проходяться по тобі, видираючи зсередини останні шматки тепла, накопиченого за літо. Висохла блідо-жовта трава безсоромно виставляє напоказ пластикове сміття на узбіччях, яке особливо сюрно виглядає під плакатами блідо-жовтого кольору "Дякуємо за чисті узбіччя". Напіврозвалені сільські хатини з сумними котами на подвір'ях. Два непорушних рибалки посеред річки. Пивні ларьки на зупинках нечисленних населених пунктів. Ох, ця Луганщина в листопаді. 

Добираюсь до пункту призначення. Над готелем "Радянський" вперто кружляє зграя чорних ворон на фоні сірого неба. Ось він, візуальний пост-рок по-луганськи. Холодно. На робочій точці зустрічають борщем і гарячими пиріжками - така гостинність трапляється виключно в малих містах східної України. Гріюсь. Спілкування з лікарями пенсійного віку воєнної закалки підбадьорює. Облуплені холодні палати хоспісного відділення і 34-кілограмова 40-річна пацієнтка вводять в стан прострації. Ех, голодомор 30-их. "Родіну нє вибірают", - говорять мені місцеві, - "даже єслі ти с атдальонних сьол нашево района, аткуда автобуси ходят два раза в нєдєлю і прієхать в срєду в больніцу сдать апрєдєльонниє аналізи ти просто нє можешь".   

Повертаюсь автобусом назад. Дощ. Пустота пробирається до кісток. Година часу в запасі. Згадую оцей от недавній пророчий пост. І не вагаючись, виходжу в населеному пункті перед Луганськом з багатообіцяючою назвою Щастя. Проходжусь між п'ятиповерховими будинками кольору мокрої сірості, які зливаються з небом такого ж кольору. Заходжу в пусту розвалену будівлю з надписом фарбою на стіні "Продається". Ще пів години на пошуки щастя. Заходжу в магазин розливного пива при дорозі. Беру нульпять. Може, щасливі нульпять, з надією думаю я. Нєа. Місцеві жителі п'ють поряд і підозріло дивляться в мій бік. Наврочили, напевно. Заходжу в продуктовий магазин. Беру 4 сардельки - такі ж підозрілі, як і місцеві жителі. Сідаю на автобусній зупинці. Жую першу сардельку. Смакові рецептори вперто відмовляються передавати в мозок сигнали, що я пережовую зараз щастя. Підбігають дві зовсім непідозрілі собаки. Ось воно. Щасливі собаки їдять сардельки у Щасті. Зі спокійним серцем сідаю в автобус на Луганськ. Mission completed.  

Profile

tomoyemore: (Default)
tomoyemore

March 2015

S M T W T F S
1234567
89 1011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 04:37 am
Powered by Dreamwidth Studios