tomoyemore: (Default)
[personal profile] tomoyemore
Поїзд "Київ-Маріуполь". Донецькі повертаються додому після столичних перереєстрацій. Самотня провідниця перший раз на маршруті. Пропадає з вагону на 2 години. З виразом лиця "якого хєра я тут роблю" нарешті розносить чай. Штрафзагони провідників на донецько-луганських маршрутах. 20 годин дороги на приречене формування інтимних стосунків з поїздом.
 
Станція Камиш перед Волновахою. ЗВІДТИ їде потяг з військовою технікою і двома вагонами солдат. На техніці рвані синьо-жовті прапори і написи "Воля або смерть". В вагонах до вікон прикипіли солдати з відсутніми поглядами. На пероні бабця з мокрими очима розносить гарячі пиріжки на олії "чистій, як сльоза". В Волновасі сходять з поїзда солдати з синьо-жовтими стрічками на рюкзаках. Таксисти, підігнавши машини під поїзд, пропонують завезти в Донецьк за 100 грн. Провідниця намагається зачинити вагон перед нашим носом. Забігаємо, вчасно зорієнтувавшись. "Двєрі за собой нужно закривать" - кидає вона нам.
 
Маріуполь насторожено зустрічає тягучо сірим морем і батальоном "Азов" з калашами. Спалена будівля міськради з чорними дірами замість вікон. Після перших сутінків місто вимирає. Скупчення людей тільки біля банкоматів "Ощадбанку" і "Сбєрбанку Росії". Кіоск з курятиною біля готелю не працює, і собаки, яка 5 років жила під кіоском - також немає. Морозно. На будівлях фарбою виведені вказівники до найближчого убєжища. Всі мої кафешки зачинені. Запихаю в себе мівінне пюре в кафе "Арбат". Місцеві потім розповідають, як у ньому в травні випадково застрелили мужика з пивом.
 
Місцеві взагалі розказують багато. Потоком. Я втрачаю здатність фільтрувати. На околицях постійно стріляють - звикли. На вулиці краще лишній раз не виходити. Малого і середнього бізнесу залишилось небагато. З заводу "Азовмаш", який працює виключно на російський експорт, звільняють 5 000 людей. Всі заводи в місті заміновані. Дехто ночує за містом. Дехто викопує ями на подвір'ях, якщо далеко до убєжищ. Стіни щоночі трясе, особливо у східних районах. Кілька місяців живуть на чемоданах - в будь-який момент готові зірватись з місця. Кажуть, треба бути готовими - не так, як переселенці першої хвилі з Краматорська і Слов'янська, які приїхали до них в тапочках. Одні переповідають, як на початку травня "Азов" розстріляв беззахисний парад, як перестрілюються між собою "Азов" і "Дніпро" за дєрібан території. Інші (з синьо-жовтими прапорцями на робочих столах) розказують, як героїчно "Азов" звільняв місто від ДНР, як відстоюють солдати зараз їхнє місто на засніжених блок-постах під російськими обстрілами.
 
Сходять на плач місцеві два рази. Коли розповідають про маму-переселенку зі Слов'янська з двома дітьми, хворими на ДЦП. І про 5-річного хлопчика, який при будь-яких голосних звуках закривав руками вуха і кричав "Сєйчас стрєлять будут". Працювали для переселенців усі. "Ми їх понімаєм, самі ж з Донєцкой області, поетому нєслі із дома послєднєє". Переселенці різні. Ті, що з Краматорська, Слов'янська, Луганської області - прості й дуже вдячні. Зовсім інші з Донецька на машинах і з речима - в основному на море приїжджали і вимагали на складах гуманітарки ватні палички. Проводжу зустріч серед ящиків з гуманітаркою. Мене просять говорити українською. Дехто переходить на ламану українську сам.
 
Дорога назад засніжена. "До свидание, мой любимый город".

Date: 2014-11-30 07:27 am (UTC)
vladmradio: (оголошення)
From: [personal profile] vladmradio
сподіваюся, що весною буде трохи веселіше

Profile

tomoyemore: (Default)
tomoyemore

March 2015

S M T W T F S
1234567
89 1011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 04:38 am
Powered by Dreamwidth Studios