tomoyemore: (Default)
[personal profile] tomoyemore
Трохи з поїздок в ДНР. Переселенців залишу на потім.


Пункт оформлення пропусків для перетину імпровізованого кордону між підконтрольною і непідконтрольною уряду територіями в Артемівську – адове місце. Людей двісті на вулиці. Прохід всередину щільно втрамбований бабушками. Натикаємось на двох міліціонерів, діляться контактами начальства. На прощання випалюють:
  • Мы же с Дебальцево сами, местные . Только вот вышли. Там уже никому не нужны.

Біля кабінету начальства нас зустрічає чергова неприступна стіна бабушок.

  • Девушка, куда вы без очереди? Ну и что, что вас ждут. Мы в подвалах под бомбежками месяц сидели, а вы лезете без очереди.

Нам пропуск видають за 20 хвилин. Люди ж можуть чекати близько місяця, тому нервові трохи. 


Документи для оформлення пропусків також приймають на одному з блок-постів. Зі сторони підконтрольної території - більше сотні людей в черзі. Те саме – зі сторони непідконтрольної території. І бетонні блоки з солдатами між ними.


Українські блок-пости. На першому – Беркут стоїть, чистий і сухий. Чим далі дорогою – тим довша щетина і глибші борозни на викарбуваних лицях солдат, тим рваніший і брудніший їхній одяг. На останньому блок-пості, найближчому до сєпарського, - на руках в солдат тріпочуть імпровізовані синьо-жовті стрічки з целофану. 


Автоматично палюсь на кожному кроці. Урок професійної нейтральності від водія:

  • А это еще наш или уже не наш блок-пост?
  • Девушка, здесь нет ваших и наших.

Ще в грудні на першому сєпарському блок-пості нас урочисто запросили проїхатись за машиною з російськими номерами в штаб, де ми мали приємність поспілкуватись з типовим русскім афіцером на предмет цілей візиту. Цього разу блок-пост зустрів одиноким дєдушкою, який помахав мені рукою через скло машини й усміхнувся, чим ввів мене в дикий ступор - нєрвний тік на сєпарських блок-постах дається взнаки.


Горлівка. Березень. Ті самі укріплення й барикади на пагорбах. Окопи. Військова техніка в болоті. Земля зі слідами снарядів. Солдати в шинелях і зі значками СССР. Здається, я опинилась в одному з сотень радянських фільмів чи книг про другу світову з глибокого дитинства. А як же космос і галактики, хаббл і кьюріосіті, нанотехнології і магнітна левітація? Де ж майбутнє?

На в’їзді в місто - розбомблена хата. Зі стріхи стирчить дитячий велосипед, який не дочекався весни.

  • В дом снаряд в феврале попал. Семью с тремя детьми сразу убило.

В грудні центр міста був цілим - тільки тріщина на стіні пологового будинку кидалась в очі. Зараз у всіх будинках вибиті вікна, купи скла, сліди від снарядів на дитячих майданчиках, лікарняних комплексах, центральних вулицях. Російські триколори, прапори Новоросії, ДНР, навіть синьо-жовті фарбовані подекуди трапляються.

  • На дорогах у нас хотя бы порядок теперь. Штраф минимум 400 грн. и на лапу не возьмут. Хотя да, машин вообще мало на дорогах. Как и людей, впрочем.

Вулиці абсолютно пусті. А в грудні були заповнені солдатами. Один з них тоді в лікарняній аптеці підійшов перевірити наші паспорти – донесли добрі люди, що ми тут шастаєм нємєсниє. На автоматі надпис «Россия», самому й років 20 нема. Солдат з абсолютно однаковим лицем перевіряв наші паспорти на українському блок-пості. Правда, говорив чистою українською.  


Єдиний готель в місті продовжує працювати, хоча в будівлі вибито практично всі вікна, які були не пластиковими. Обладнане бомбосховище в підвалі. Згадую грудневий монолог адміністратора, яка зірвалась на плач при виписці документів на проживання:

  • Ну сколько это может продолжатся, невозможно. Меня дочка все спрашивает, почему мы не уехали. 11 класс заканчивает, и кому нужен ее школьный диплом. 10 лет, выходит, проучилась зря. Куда ей поступать? А у меня денег нет уехать. Жить зимой в спортзале?  Муж, шахтер, умер 2 года назад, от болезни дыхательных путей. Такая у нас тут экология. Ненавижу Западную Украину. У них там воздух чистый, земля родит, еще и по зароботкам в Европу ездят. А у нас тут что? Шахты. И никому мы теперь не нужны. Ни Украине, ни России.  

За час конфлікту в Горлівці від обстрілів загинуло близько 130 цивільних, з них біля 20 дітей. До конфлікту смертність в місті складала 350 осіб на місяць, з них близько 15 - неідентифікованих. Тепер же, тільки за перший місяць 2015 р. загинуло майже 600 людей з числа мирного населення, з них 70 осіб – неідентифіковані. Більшість невідомих – люди похилого віку, які померли від голоду, холоду та відсутності ліків у своїх будинках. Бабушки і дєдушки майже завжди залишаються - бояться відчути себе на новому місці ще непотрібнішими, ніж є зараз.

  • Кто стреляет? Да все стреляют. И укры, и сепары. Оружие есть, вот и стреляют. А мы два месяца по подвалах.

За два перших місяці 2015 р. в Горлівці в результаті обстрілів було пошкоджено 30 будівель закладів охорони здоров’я. Один зі снарядів потрапив в дах трьоповерхової будівлі дитячої поліклініки, змістивши стіни. Вибиті вікна в дитячому стаціонарному відділенні. Зруйновані й пошкоджені дитячі і дорослі амбулаторії, нарко й онкодиспансери, психіатрична клініка. І навіть морг, як жирна крапка в цьому списку. Пошкоджені будівлі 23 шкіл і 12 дитячих садків залишаю в якості ще двох крапок.


Близько 60-80% медиків міста продовжують працювати – всі, які не виїхали. Зараз в режимі з 7 ранку до 12 дня. Найбезпечніший період доби. Українські зарплати останній раз отримували в червні 2014 р. Літніми місяцями під час обстрілів кухні лікарень харчували персонал, щоб він виходив на роботу. Ще три рази отримували зарплати від влади ДНР.

  • Не нужно воевать нам. Мириться нужно. Жить нужно.

Медикаменти, товари медичного призначення, їжа для стаціонарних відділень лікарень і клінік, витратні матеріали для обладнання і лабораторій не фінансуються. Допомагають «Лікарі без кордонів», Червоний Хрест, російські громадські організації, приватні особи. Але вони покривають тільки мінімальний відсоток потреб. В особливо важкій ситуації - 200 пацієнтів психіатричної клініки, в яких практично немає родичів, які б приносили їжу й ліки.


Працюють дві кафешки. В одній постійно тусуються апалчєнци з калашами, викликаючи у мене неконтрольований нервовий тік. В іншій немає людей, невимовно холодно і сервіс по-горлівськи.

  • Снимите, пожалуйста, верхнюю одежду.
  • У вас же холодно.
  • Я сейчас обогреватель принесу. А куртку снимайте, иначе меня оштрафуют.

Що не змінилось за три місяці – так це величезна кількість людей під будівлею роздачі гуманітарки від Ахметова. І відсутність ОБСЄ на сєпарській території, хоча їх можна щодня спостерігати в одному з рєстіків Костянтинівки на контрольованій території.  


Економічна блокада. Неофіційна, звичайно. Механізм простий. Координаційні групи не видають офіційні пропуски на перетин блок-постів для комерційних перевізників. Таким чином відсіяно майже всіх, а з ними їжу, медикаменти і все інше. Перевізники, які отримали пропуск, з товаром блокуються при спробі в’їзду на непідконтрольну територію. Та що там комерційні перевезення. ООНівські фури з гуманітаркою добу блокували. Блокуються навіть ті медикаменти для лікарень, які були чесно оплачені держбюджетом, зі всіма документами.

  • Ну ящики с лекарствами под сидения прячем. Одни могут пропустить, другие – нет. На удачу.  

Логічний ланцюг результатів економічної блокади очевидний. Спочатку ціни на весь товар в ДНР/ЛНР зростають удвічі – постачальники розпродають залишки. Уже трапилось. Далі налагоджуються постачання з Росії. Зараз в процесі. Регіон поступово переходить на рублі й максимально тісні економічні зв'язки з «братським» народом. За що ми там боремось з такою стратегією?


Повернення назад рівне. В грудні було значно веселіше. З початком обстрілу при під’їзді до сєпарського блок-поста, дискусіями з водієм про необхідність переночувати в Горлівці, з вирулюванням об’їздними дорогами типу «проїдем – не проїдем» через чеченські блок-пости. Між українським і сєпарським блок-постами, правда, дотепер тривають постійні перестрілки, але в основному нічні. З інструктажу за пивом перед поїздкою:

  • When shelling is too close to you, immediately lie down on the ground, keep your hands and legs crossed. Why? Imagine that the shell is hitting you, and people will have to collect parts of your body like a puzzle. Be kind to them. 

Поїзд «Костянтинівка-Київ». Три четвертих вагону солдат. З Дебальцево. Очі втуплені в крісла перед собою. Брудні камуфляжі. Подекуди брудні клєтчаті сумки замість камуфляжних рюкзаків. В одного з солдат починає грати рінгтон раннього Скрябіна «П’яні дівчата бігають по хаті, п’яні голі дівчата – паті в моїй хаті». Чую характерний акцент. Мостиська, здається. Свої, гут.

 

Будівля дитячої поліклініки після обстрілів

From:
Anonymous
OpenID
Identity URL: 
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

tomoyemore: (Default)
tomoyemore

March 2015

S M T W T F S
1234567
89 1011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 23rd, 2017 06:44 am
Powered by Dreamwidth Studios