tomoyemore: (fly)
5 днів катали на вєлах по південному Тернопіллі і трохи по Буковинським Карпатам. Накатали разом десь до 400 км. З них - пів дня по горам, день по лісовим і польовим стежкам, три дні на спеці +38, день під дощем і день з потужним вітром в лице. За перші три дні скупались в 6 річках і потоках.

Маршрут наступний: Чернівці - Вижниця - перевал Німчич - Протяте каміння - Розтоки (Буковинські водоспади) - Заліщики - Червоногруд - Джуринський водоспад - Язловець - Бучач - Ягільниця - Чортків - Буданів - Теребовля - Микуличин - Тернопіль.

Попередній маршрут включав ще містечка східного Тернопілля, але у зв'язку з черговими змінами планів довелось їх відкласти до кращих часів.

Все остальное под катом )

tomoyemore: (tlen i vavilon)

Літо знову з космічною швидкістю витікає крізь пальці. Хрєнь, карочє.
На місці вижити практично нереально.
Переслідує панічний страх, що стоїш на місці.
А треба рухатись хоч кудись, щоб встигнути хоч щось.
Правда, не дуже зрозуміло куди і що.
Плани спонтанно ламаються, пам'ять цілеспрямовано випалюється.
"Слишком много надежд возлагал на это лето" (с)
Пофіг, карочє. Нижче - просто спроба зафіксувати рух кудись.
4 дні на початку серпня: 2 з них на донбаські терикони, 1 - на Буцький каньйон в Черкаській обл., 1 - на гору Тотоха, що в с. Медвин Київської обл.

Багато Буцького каньйону, трохи донбаських териконів і гори Тотохи )

tomoyemore: (tlen i vavilon)

Нарешті докотились наші колеса і до Тернопільської обл. Маршрут чергового велотріпу на вікенд: Тернопіль-Збараж-Вишнівець-Почаїв-Кременець-Білокриниця-Дубно. Разом орієнтовно 170 км за півтора дні.

Початково передостанньою запланованою точкою маршруту мав стати Тараканівський форт. Проте, вранці наступного дня у нас виявились два проколи, а в обід відправлялась здолбунівська електричка на Київ. Так що вдруге уже цей форт пролетів повз.

Краса вздовж маршруту в стандартних фотографіях )
tomoyemore: (tlen i vavilon)
Самоорганізація як кульгала все життя, так і продовжує кульгати. І внутрішнє зобов'язання писати сюди хоча б раз в місяць кануло в Лету. Бракує навіть на мінімальні зусилля створити мінімальний контент. От хіба прийде натхнення поклацати фотіком, як на вихідних, то і заставляєш себе писати.

Коротше, катнули на три дні вихідних Одеською областю на вєлах. Початковий маршрут був наступний: Ізмаїл - Вилково - Білгород-Дністровський. Як виявилось на місці, з Одеси до Ізмаїла зранку курсують автобуси з переповненими багажниками і запхати туди велосипеди навіть у складеному вигляді - неможливо. Маршрут перепланували на Білгород-Дністровський - Вилково - Ізмаїл.

Електричкою доїхали до Білгорода і звідти зразу з обіду виїхали місцевими роздовбаними грунтовками на Вилково. З численними перипетіями - у вигляді педалі, яка постійно розкручувалась. З пошуком по селам шестигранних ключів, щоб її закрутити. З заїздом в болото глиняного чорнозему, який твердим каменем ліг на наші колеса і забився під болотники. І тому подібним. Коротше, вечір закінчився в Татарбунарах, в хаті хорошого дяді Вані та його дружини, з чаєм і пиріжками. А також з розкладанням намету в кромєшній темноті біля траси в кущах під тими ж Татарбунарами.

Другий день проїхали з Татарбунар до Вилково. По дорозі катнули до моря в Приморському, скупались. Найприємніша частина дороги - з Приморського до Вилково, через плавні Дунайського біосферного заповідника. В самому Вилково дуже цікаво, незважаючи на загальну убогість і стан чистоти міста. Катались на лодці з виїздом на Дунай і до островів старообрядців. Смажена риба - найсмачніша з тих, які доводилось пробувати.

Наступного третього дня виїхали з Вилково до Татарбунар назад. В Ізмаїл їхати не ризикнули, невідомо чи вдалось би сісти на щось до Одеси. В Татарбунарах нас підібрав хороший пацанчік на бусіку і довіз до с. Монаши, за 35 км до Білгорода. Так що в після обіду ми уже гуляли фортецею в Білгороді й купались в бруднуватому лимані. Далі - електричка до Одеси і поїзд на Київ. Загалом катнули 240 км. При кращих розкладах можна було б і більше, звичайно. І звичайно, цікаво було б катнути ще з Вилково до Ізмаїла.

Ну і стандартний фотозвіт майже без тексту )

tomoyemore: (tlen i vavilon)
Кажется просто невероятным, как человек добровольно соглашается большую часть своей короткой жизни проводить между двумя тьмами. Наивно уверенный, что его надежно охраняют внизу прочный пол, а наверху балки потолка, он даже не думает о пагубности такого образа жизни. Конечно, редко случается, что люди проваливаются в подвальную тьму или им на голову обрушивается тьма чердачная. Дело в том, что коварные магнитные силы, царящие между этими тьмами, вызывают их медленное, но неумолимое сближение. С течением времени уютное для человека жилье превращается в пожизненную ловушку. Тогда, пришпиленный к собственной коробке, он ясно осознает фатальность своего заблуждения, однако, как правило, не находит достаточно сил, чтобы освободиться, а его душа отчаянно трепещет и бьется, попавшись в страшный капкан, пока не окончится жизнь (c) Горан Петрович "Атлас, составленный небом"

Сербська література і березневі Бескиди )

tomoyemore: (nick blinko)
За наводкою прошарених сєстьор на минулих вихідних нарешті дійшла до Оруелла. Після перетягнутої алкогольної прози Міллера і Керуака, Оруелл зайшов просто, швидко, чітко і прямо в точку. Поза "1984" і "Колгосп тварин", "Фунты лиха в Париже и Лондоне" - не менш геніальний, з немалою долею іронії, твір про особистий досвід бідності, чорних робіт, голоду, ніщети і бродяжнічєства. А відчуття - практично універсальні. Принаймні з крихт власного чорноробочого досвіду прибирання будинків, миття тарілок в столових, сезонний збір грушок, прасування сорочок і т.д. "Да будет фикус" - твір теж цінний, про програну війну 30-річного поета з бізнес-Богом, який дає чітку картину процесу й наслідків свідомого атріцанія грошей, достатку, нормальної роботи з кар'єрними перспективами і приналежності до середнього класу.
tomoyemore: (tlen i vavilon)
Новий Рік в очікуванні дня народження Дж.Р.Р.Толкіна пройшов тихо і спокійно під трилогію "Властєлін колєц" на білій шторці. Ну і з запізненням в один день хочеться завісити відповідні атмосферні фотки, які відображають побут українських хоббітів з долини Пирогово.

Наші й голландські вітряки, а також трохи хоббітських хаток )

tomoyemore: (nick blinko)
Коли за останніх півтора місяці кожного тижня по дві ночі проводиш на верхніх полках поїздів за маршрутом "Київ-Донбас-Київ" - в якийсь момент просочуєшся поїздами. Запахом колії позасанітарних зон. Впевненими поглядами красивих блондинистих провідниць, які не менш впевнено виходять курити в основний тамбур кожні 20 хвилин. Стуком пластикових стаканчиків з коньяком, якими чокаються знизу за столиком троє жінок-гінекологів. Діалогами з сусіднього купе на кшталт - "а если не пить и жене не изменять, то для чего, Вася, жить тогда?" Стає холодно. 

Проносяться уєздні донбаські містечка за вікном маршруток. Засніжені, з чорними борознами терикони - донбаські піраміди, величні пам'ятки похоронного мистецтва східного регіону. Почорнілі привиди діючих і недіючих шахт. Засипані листопадовим снігом і вугільним пилом, напіврозвалені хатини без видимих ознак людьского життя. Так починається ядерна зима на Донбасі. Точно така як в Фєнічєва:
Что я буду делать с тобой такой ядерной зимой
После первого термоядерного удара?
Что я буду делать с тобой такой ядерной зимой
Придет еще термоядерных ударов пара.
Что я буду делать с тобой такой ядерной зимой
Неземными цветами нас накроет божья кара,
Что я буду делать с тобой такой,
Той неизбежной, бесконечной ядерной зимой...

А на вокзалах і автостанціях, вбиваючи час, можна довго дивитись на людей в процесі зрощення з кріслами, і згадувати Міллера: "Не правда ли, они сидят как упавшие духом ангелы -- с поникшими крыльями и больными желудками? Не в те ли извечные несколько минут, когда они обречены оставаться наедине с собой, их крылья обретают опору в виде зонтичных спиц?" Правда, Генрі, правда. Тільки оті спиці від парасоль такі ламкі - особливо в очікуванні ядерної зими на Донбасі.

Електроширка. Черговий винахід обдарованих талантом до науки хімії випускників шкіл, пту і хімічних факультетів. 15 гривень за собівартістю = 10 кубометрів такого всепоглинаючого щастя, що організм не витримує й починає сочитись назовні гноєм. К. лежить в стаціонарі маленької лікарні уєздного города Д., з прогнившою до кістки ключицею. Лежить, дивиться в стелю і час від часу зіщулюється, відчуваючи швидкий прихід ядерної зими на Донбас. 

Дєд І. шкандибає в масці на костурах з палати стаціонару протитуберкульозного диспансеру уєздного города К. Худий як тріска, як і зрештою всі пацієнти тубстаціонарів. Біла маска на фоні лиця землистого кольору і впалих почорнілих очей виглядає занадто контрастно. В дєда ВІЛ, активна форма туберкульозу, гепатит С, вбита повністю печінка і ще безліч супутніх захворювань. Лікарі запевняють, що скоро кінець. А дєд з впевненістю каже: "Та ну, дочь, поживу еще, футбол так хочеться поганять" - і з ненавистю копає один з костурів. Тільки щоб йому цієї ненависті вистарчило пережити ядерну зиму на Донбасі.  

В виправній колонії уєздного города М. працює Анатольїч. Йому під 40, без сім'ї, без рідних, живе на території колонії, сильно заїкається. За відсутності медико-санітарної частини там, заміняє в'язням і лікаря, і психолога, і наглядача. "Медикаментів ніяких нема", - жаліється, "парацетамолу хоча б якогось протермінованого, а то що я можу зробити, як у них через день температура під 40. Холодно в камерах постійно. А тепер он зима наближається - що робити?" Показує власноруч підстрижені газони, посаджені квітники, помальовані паркани й турнікети. Веде в сторону приміщення, де ув'язнені зустрічаються з рідними. З неприхованою гордістю показує власноруч виготовлені клітки з велетенським кролями. "Дітям, які сюди приїжджають, дуже подобається", - усміхається Анатольїч. На кожній клітці зверху прибита табличка з ім'ям кроля: "Саша", "Коля", "Игорь", "Виталик", "Вася". Я дивлюсь на кроля в останній клітці й, видихнувши 9 грамів пари в ядерну зиму навколо, кажу йому: "Ну а що, Вася, жизнь - це ж вєщь, яка іде без коректур".  

tomoyemore: (Default)
Таки так, це літо була практично суцільною живою музикою. Тому з приходом осені можна вихопити з нього ще кілька епізодів. На цей раз - ОFF Festival, Катовіце. Фестиваль для обмеженого кола польських хіпстерів, тим не менше, більше в жодному місці я не бачила такої кількості футболок з назвами улюблених груп - від Boards of Canada i Joy Division, до Dead Weather та Interpol.

Основним мотивом візиту на ОFF стали, звісно ж, Mogwai - до нас вони точно ще не скоро доїдуть. А також нємєрянно плюсів фестивалю, які в процесі додавалися й додавалися - дешевий візейрівський переліт в Катовіце, 3 дні тривалості з двома вихідними, наявність в межах пішої ходи водойм для плавання, афігєнна музична програма; 4 сцени, 2 з яких - одночасні; компактність розташування сцен - за 3 хв. можна було перейти від одної до іншої, невелика кількість народу і т.д. і т.п.

Отже, Mogwai. Десь під Hunted by a Freak вони остаточно перевели мене в стан прострації - повної психічної неактивності. Це та музика, під яку стоїш нерухомо, як повний дебіл, з відкритим ротом - і пофіг на всьо. Тому що там Могвай. Там містика. Єдина реальна містика в цьому світі.  

Liars - такий собі осколковий снаряд, який прицільно потрапляє в тебе і розривається вже всередині. Багато нойзу, багато гаражного, багато експериментального. Сильно, коротше. Те, що по приїзді додому я слухала до посиніння. 

Blonde Redhead - музика, яку я досі слухаю на ріпіті. До фесту не чула про них взагалі, а на фесті почула і прифігіла. Склад групи - два брати-близнюки італійського походження, і дєвушка японського. Її надривний голос уже став моїм улюбленим жіночим вокалом, а їхні останні три альбоми - комплексна підбірка тої музики, яку можна слухати 8 робочих годин підряд і ще потім в метро.  

dEUS - їх я знаю і люблю ще з бельгійських часів. Але той єдиний раз, коли була можливість їх почути - на Верхтері, я звісно пропустила, мліючи під Сігур Рос. На Оффі вони виступали під проливним дощем. Без парасолі і нормального дощовика довелось стояти під деревом, яке зрештою не врятувало мене від суцільного промокання. Але цю музику не можливо було не дослухати до кінця. Грали не тільки нове - було і з Pocket Revolution, і з The Ideal Crash, і з прекрасного In a Bar Under the Sea. Було і душевно, і жостко, і пафосно, і кухонно. Тому що афігєнні. 

І з найбільших одкровень фестивалю ще були Oneida - дуже потужні й нойзові, зі стіною звуку, яка валить все на своєму шляху. Психоделічні дівчатка з Warpaint. Класика мітааааалу Meshuggah, в яких тим не менше було багато мат-міталу і саме ним вони й були цікаві. Легендарні Deerhof, яких після Oneida до кінця не вдалось зацінити, тим не менше музика дуже красива. 

Ну і щоб бути актуальною, круто було б запостити новий кліп Coldplay "Paradise", тому що він душевний до сліз - зі слонами, жирафами, велосипедами, Африкою, літаками - всьо як має бути. Але з актуальністю ми не дружим, тому буде Blonde Redhead - 23 seconds, all things we love will die, 23 magic, if you can change your life.
tomoyemore: (ya)
Черговими велопокатушками ми попрощались з літечком, а заодно освоїли наступні неходжені й некатані піски Криму. Проїхали майже за три дні 235 км, якщо вірити гуглмепс. Маршрут - від вже рідної Новоолексіївки Херсонської обл. через всю Арабатську стрілку, далі до Феодосії / Коктебеля, і назад до Владиславівки. Один день провалялись в Коктебелі на пляжі плюс закриття Джаз Коктебелю з Аліною Орловою, БГ і Red Snapper. Ще день пішов на поїзди і електрички. Разом - 5 днів рівнесенько.

Read more... )

tomoyemore: (sigur ros)
music is the only reason to break the silence
.
tomoyemore: (fly)
Недавно з сєстрою Компас ми дійшли до висновку, що старість - це коли тебе остаточно задовбують псевдомузичні фестивалі місцевого розливу. Старість - це коли ти дивишся на черговий лайн-ап якихось форт-місій, славських, артполів, сосєдніх міров та іже з ними, розуміючи, що на таке реально шкода часу. Тому що на фестивалі треба їхати слухати музику, а не тусіть і заливатися літрами алкоголю, щоб хоч чимось наповнити своє перебування там. Перший приїзд в Польщу ідолів Coldplay на фестивалі Heineken Open'er Festival поставив вирішальну крапку у виборі фестивалю. Піддобавляв берег Балтійського моря, на якому проводиться фест. А також концерт наступних ідолів Portishead в Познані через 2 дні після закінчення Хайнекену. Далі просто музичні пережиття в приблизному порядку за силою розлому черепної коробки.

1. Coldplay - найщасливіша і найсвітліша музика forever and ever. Прості тексти. Проста мелодика. Просте виконання. Я досі не можу зрозуміти, як їм вдається так розривати. При чому наживо розривати у сто раз сильніше, ніж в записі. Ех, я нарешті зрозуміла, що таке плакати від щастя - під Yellow, The Scientist і без оригінальності на Fix you.

2. Portishead - музика на перших двох альбомах, яка довгий час визначала колір і звук усіх моїх смурних періодів унинія духу. А тут Бет просто вийшла і заспівала. Тривала ця містика майже півтора години. І це був той час, про який насправді не хочеться нічого говорити і писати, тому що вербально такі відчуття не описуються. Це те, що треба пережити в обов'язковому порядку.

3. The National - щасливо-сумні романтики нашого часу. Пів року тому поїхали на них в Катовіце і тоді якось вони взагалі не зачепили. А цього разу Мет був настільки душевним, що я розм'якнула до того стану, коли не залишається нічого іншого, як просто вбирати в себе музику. Sorrow found me when I was young, sorrow waited, sorrow won. Sorrow that put me on the pills, it's in my honey, it's in my milk.

4. Paristetris - польський електро-кібер-панк з диско-вставками і веселим відеорядом. Харизматична солістка з вокалом Бйорк. Виступали на tent stage. Народу на них практично не було, а ті, що були - розходились після кількох акордів. Але ту мізерну кількість народу, яка все-таки слухала до кінця - протащило на всі сто.

Ще був пронизливий британський депресивний пост-панк з усіма відтінками болю These new puritans. Були чьоткі і правильні Primus з 50-річним Лесом, який нємєряно професіонально розривав свій бас, а з ним і людей під сценою. Була прекрасно-прониклива електроніка від Caribou, від якої стадами бігали мурахи по спині. Були мокрі Pulp, які під проливним дощем півтора години розривали тисячі common people навколо на main stage. Були класики The Strokes, яких я хоч і не дослухала через Джеймса Блейка на іншій сцені, але встигла почути Is this it, You only live once, Juicebox - і мені до щастя вистарчило. Був 20-річний James Blake, який за останній рік вискочив на вершини чи не усіх європейських музичних чартів, і треба визнати - цілком заслужено. Була дєвушка-феєрверк М.І.А, під електронний хіп-хоп-денс якої стекло сім потів. Багато чого було, взагалі. Чувак, який грав в Познані на роялі на центральній площі з самого ранку в будній день. Незрівнянно красивий Гданськ, який на моїй шкалі польських міст перевершив навіть Краків. Журек в Зеленому Змії. Головне, не забувати.

Наприклад, не забувати, як Кріс Мартін вміє першими акордами, словами і поглядом заставити світліти в крамєшній темноті.
tomoyemore: (sigur ros)
Нарешті зібралась з силами і фотографіями, щоб відписатись в кінці червня за поїздку на перші травневі. Будучи пересічним офісним планктоном, на травневі сидіти вдома нам було якось не комільфо. Тому забрали наші вєли з техогляду після їх затяжної зимової сплячки на балконі, і поїхали в Асканію-Нову яко істинні любителі рідної фауни. Підготовка до поїздки включала попереднє замовлення кемпінгу та екскурсії по Чапельському поді. Всі контакти тут: http://ascania-nova.com. Кемпінг "Фортуна", до речі, досить таки непогане місце для ночівлі. Жили в кімнаті з 10 ліжками, але, на щастя, сусідів не було. Таким лінивим велосипедистам як ми, їхати туди і звідти можна трьома способами: 1. Через Нову Каховку. Для цього треба пензлювати на поїзді до Херсону, звідти пересідати на електричку до Нової Каховки. А звідти уже на вєлах - 70 км до Асканії. 2. Через Армянск. Ми таким способом їхали до Асканії. Прямий поїзд "Київ-Сімферополь" з висадкою на станції "Армянск". Нюанс - треба встигнути вискочити з поїзда з вєлами за 2 хв. Кілометраж до Армянска - десь так само 70 км. 3. Через Новоолексіївку. Так ми їхали вєлами з Асканії до Новоолексіївки, коли повертались до Києва. Кілометраж - біля 75 км. І той самий нюанс - за 2 хв., доки поїзд стоїть на станції, треба встигнути заскочити в нього з розібраними вєлами.

Read more... )



tomoyemore: (fly)
 Спочатку ми виграли першу премію, тобішь 400 євриків, за фотку з Чорнобиля. За що велике спасибі Даніелю, який не полінувався видрукувати мої фотки у великому форматі і занести їх в бібліотеку італійського містечка Guidizzolo, в якому проходив 6 національний конкурс фотографії премії імені Роберто Баллані на вільну тематику. І спасибі бойовій подрузі Тетянці, яку доля закинула на руїни Колізею, але вона не забуває тут про своїх. От власне і фотка з дитячими протигазами на підлозі школи, яка виграла. І яка псує цей позитивний пост. 


Потім був концерт в Хлібі італійської постпанкової групи Soviet Soviet. Хулє, пафосу не буду розводити. Пацани були чьоткі і красіві. І грали чьотку і красиву музику. Чим підняли мій упавший дух до максимального рівня позитиву. Вітчизняних Seahorse успішно пропила в сусідній забігайлівці. Про що потім довелось пошкодувати. Казали, що рвала група неймовірно, з вокальними примочками, всьо по фірмі.

Потім під час чергового відрядження в захолусте містечко Донеччини, в не менш захолустому вокзальному книжковому магазині я знайшла - о, чудо! Збірник 60 розповідей Айзека Азімова. На 1260 сторінок. За 100 грн. Пауза. Екстаз.

Ну і нарешті, найголовніші винуватці життєвого пазітіва - канєшно же британське тріо Tiger Lillies. Даждалісь, що називається. 21.03.2011, Київ, Sullivan room. Заради такої події приїхали в столицю міст руських сєстра-Компас з Вітьою. І в такому нашому тріо ми й переживали чудесні моменти життя прямо під сценою, пів метра від милого барабанщика. На барабанній міні-установці висіла гумова курка догори ногами. Барабанщик витягував з чудодійного чемодана брудних гумових ляльок і надувні кості, розвалюючи ними свою саморобну установку. По потрісканій білій фарбі на лиці вокаліста текли криваві сльози від червоної фарби на очах. Вокаліст легко міняв гармошку на маленьку гітарку і рояль. І був органічним і прекрасним як при виконанні оперних балад, так і при виконанні кабаре-плясок. Контрабасиста ми не бачили, але він був теж прекрасним )). Їх хоч і називають антисоціальними, імхо, вони є найточнішим вираженням соціуму як такого. Хрестоматійного вираження навіть - все-таки 26 альбомів випустили.

Потім ще були винятково екстрамальні вєлопокатушки по степах Херсонщини і світ фауни в Асканії-Нові. Але про це відпишусь пізніше. Поки що всім удачно досвяткувати травневі, навіть тим, хто не святкує. Всіх люблю гггги. 


tomoyemore: (nick blinko)
В пості нагло використано рядки геніального твору Федора Сваровского "Бой при Мадабалхане" з не менш геніальної збірки "Все хотят быть роботами". Рядки щедро пересипані весняним унинієм мого духа, "тяжестью мыслей", "непонятной тоской" - коротше, всім тим, з чим не варто зв'язуватися за наявності таких хитких і непевних речей в житті, як радість і позитив. 

Ви залишаєтесь оптимістами, незважаючи ні на що? Ви тонко відчуваєте красу цього світу? Ви точно знаєте, що все буде добре? Ви переконані у своїй потрібності, важливості й безлічі позитивних рис? Вас усі люблять?

Тоді ми йдемо до вас, або чергове заняття з курсу негативного мислення )

За знахідку геніального автора і геніальної збірки дуже хочеться подякувати [info]vasukov 
Не зря існує жж, поки в ньому є люди, яких щось зачіпає так само, як тебе. 

tomoyemore: (fly)
 Отже, починаю викладати враження з нашої поїздки в Індію.

Частина 1 - опис маршруту і практичні поради для бекпекерів-ніщєбродів
Читати )

Частина 2фотографії та лірика з Делі, Агри й Фатхепур Сікрі
Частина 3Гваліор, Орчха, Каджурахо
Частина 4Варанасі, Бхубанешвар, Пурі (океан)



Profile

tomoyemore: (Default)
tomoyemore

March 2015

S M T W T F S
1234567
89 1011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 23rd, 2017 06:38 am
Powered by Dreamwidth Studios