tomoyemore: (nick blinko)
Коли за останніх півтора місяці кожного тижня по дві ночі проводиш на верхніх полках поїздів за маршрутом "Київ-Донбас-Київ" - в якийсь момент просочуєшся поїздами. Запахом колії позасанітарних зон. Впевненими поглядами красивих блондинистих провідниць, які не менш впевнено виходять курити в основний тамбур кожні 20 хвилин. Стуком пластикових стаканчиків з коньяком, якими чокаються знизу за столиком троє жінок-гінекологів. Діалогами з сусіднього купе на кшталт - "а если не пить и жене не изменять, то для чего, Вася, жить тогда?" Стає холодно. 

Проносяться уєздні донбаські містечка за вікном маршруток. Засніжені, з чорними борознами терикони - донбаські піраміди, величні пам'ятки похоронного мистецтва східного регіону. Почорнілі привиди діючих і недіючих шахт. Засипані листопадовим снігом і вугільним пилом, напіврозвалені хатини без видимих ознак людьского життя. Так починається ядерна зима на Донбасі. Точно така як в Фєнічєва:
Что я буду делать с тобой такой ядерной зимой
После первого термоядерного удара?
Что я буду делать с тобой такой ядерной зимой
Придет еще термоядерных ударов пара.
Что я буду делать с тобой такой ядерной зимой
Неземными цветами нас накроет божья кара,
Что я буду делать с тобой такой,
Той неизбежной, бесконечной ядерной зимой...

А на вокзалах і автостанціях, вбиваючи час, можна довго дивитись на людей в процесі зрощення з кріслами, і згадувати Міллера: "Не правда ли, они сидят как упавшие духом ангелы -- с поникшими крыльями и больными желудками? Не в те ли извечные несколько минут, когда они обречены оставаться наедине с собой, их крылья обретают опору в виде зонтичных спиц?" Правда, Генрі, правда. Тільки оті спиці від парасоль такі ламкі - особливо в очікуванні ядерної зими на Донбасі.

Електроширка. Черговий винахід обдарованих талантом до науки хімії випускників шкіл, пту і хімічних факультетів. 15 гривень за собівартістю = 10 кубометрів такого всепоглинаючого щастя, що організм не витримує й починає сочитись назовні гноєм. К. лежить в стаціонарі маленької лікарні уєздного города Д., з прогнившою до кістки ключицею. Лежить, дивиться в стелю і час від часу зіщулюється, відчуваючи швидкий прихід ядерної зими на Донбас. 

Дєд І. шкандибає в масці на костурах з палати стаціонару протитуберкульозного диспансеру уєздного города К. Худий як тріска, як і зрештою всі пацієнти тубстаціонарів. Біла маска на фоні лиця землистого кольору і впалих почорнілих очей виглядає занадто контрастно. В дєда ВІЛ, активна форма туберкульозу, гепатит С, вбита повністю печінка і ще безліч супутніх захворювань. Лікарі запевняють, що скоро кінець. А дєд з впевненістю каже: "Та ну, дочь, поживу еще, футбол так хочеться поганять" - і з ненавистю копає один з костурів. Тільки щоб йому цієї ненависті вистарчило пережити ядерну зиму на Донбасі.  

В виправній колонії уєздного города М. працює Анатольїч. Йому під 40, без сім'ї, без рідних, живе на території колонії, сильно заїкається. За відсутності медико-санітарної частини там, заміняє в'язням і лікаря, і психолога, і наглядача. "Медикаментів ніяких нема", - жаліється, "парацетамолу хоча б якогось протермінованого, а то що я можу зробити, як у них через день температура під 40. Холодно в камерах постійно. А тепер он зима наближається - що робити?" Показує власноруч підстрижені газони, посаджені квітники, помальовані паркани й турнікети. Веде в сторону приміщення, де ув'язнені зустрічаються з рідними. З неприхованою гордістю показує власноруч виготовлені клітки з велетенським кролями. "Дітям, які сюди приїжджають, дуже подобається", - усміхається Анатольїч. На кожній клітці зверху прибита табличка з ім'ям кроля: "Саша", "Коля", "Игорь", "Виталик", "Вася". Я дивлюсь на кроля в останній клітці й, видихнувши 9 грамів пари в ядерну зиму навколо, кажу йому: "Ну а що, Вася, жизнь - це ж вєщь, яка іде без коректур".  

tomoyemore: (ya)
Черговими велопокатушками ми попрощались з літечком, а заодно освоїли наступні неходжені й некатані піски Криму. Проїхали майже за три дні 235 км, якщо вірити гуглмепс. Маршрут - від вже рідної Новоолексіївки Херсонської обл. через всю Арабатську стрілку, далі до Феодосії / Коктебеля, і назад до Владиславівки. Один день провалялись в Коктебелі на пляжі плюс закриття Джаз Коктебелю з Аліною Орловою, БГ і Red Snapper. Ще день пішов на поїзди і електрички. Разом - 5 днів рівнесенько.

Read more... )

tomoyemore: (fly)
Недавно з сєстрою Компас ми дійшли до висновку, що старість - це коли тебе остаточно задовбують псевдомузичні фестивалі місцевого розливу. Старість - це коли ти дивишся на черговий лайн-ап якихось форт-місій, славських, артполів, сосєдніх міров та іже з ними, розуміючи, що на таке реально шкода часу. Тому що на фестивалі треба їхати слухати музику, а не тусіть і заливатися літрами алкоголю, щоб хоч чимось наповнити своє перебування там. Перший приїзд в Польщу ідолів Coldplay на фестивалі Heineken Open'er Festival поставив вирішальну крапку у виборі фестивалю. Піддобавляв берег Балтійського моря, на якому проводиться фест. А також концерт наступних ідолів Portishead в Познані через 2 дні після закінчення Хайнекену. Далі просто музичні пережиття в приблизному порядку за силою розлому черепної коробки.

1. Coldplay - найщасливіша і найсвітліша музика forever and ever. Прості тексти. Проста мелодика. Просте виконання. Я досі не можу зрозуміти, як їм вдається так розривати. При чому наживо розривати у сто раз сильніше, ніж в записі. Ех, я нарешті зрозуміла, що таке плакати від щастя - під Yellow, The Scientist і без оригінальності на Fix you.

2. Portishead - музика на перших двох альбомах, яка довгий час визначала колір і звук усіх моїх смурних періодів унинія духу. А тут Бет просто вийшла і заспівала. Тривала ця містика майже півтора години. І це був той час, про який насправді не хочеться нічого говорити і писати, тому що вербально такі відчуття не описуються. Це те, що треба пережити в обов'язковому порядку.

3. The National - щасливо-сумні романтики нашого часу. Пів року тому поїхали на них в Катовіце і тоді якось вони взагалі не зачепили. А цього разу Мет був настільки душевним, що я розм'якнула до того стану, коли не залишається нічого іншого, як просто вбирати в себе музику. Sorrow found me when I was young, sorrow waited, sorrow won. Sorrow that put me on the pills, it's in my honey, it's in my milk.

4. Paristetris - польський електро-кібер-панк з диско-вставками і веселим відеорядом. Харизматична солістка з вокалом Бйорк. Виступали на tent stage. Народу на них практично не було, а ті, що були - розходились після кількох акордів. Але ту мізерну кількість народу, яка все-таки слухала до кінця - протащило на всі сто.

Ще був пронизливий британський депресивний пост-панк з усіма відтінками болю These new puritans. Були чьоткі і правильні Primus з 50-річним Лесом, який нємєряно професіонально розривав свій бас, а з ним і людей під сценою. Була прекрасно-прониклива електроніка від Caribou, від якої стадами бігали мурахи по спині. Були мокрі Pulp, які під проливним дощем півтора години розривали тисячі common people навколо на main stage. Були класики The Strokes, яких я хоч і не дослухала через Джеймса Блейка на іншій сцені, але встигла почути Is this it, You only live once, Juicebox - і мені до щастя вистарчило. Був 20-річний James Blake, який за останній рік вискочив на вершини чи не усіх європейських музичних чартів, і треба визнати - цілком заслужено. Була дєвушка-феєрверк М.І.А, під електронний хіп-хоп-денс якої стекло сім потів. Багато чого було, взагалі. Чувак, який грав в Познані на роялі на центральній площі з самого ранку в будній день. Незрівнянно красивий Гданськ, який на моїй шкалі польських міст перевершив навіть Краків. Журек в Зеленому Змії. Головне, не забувати.

Наприклад, не забувати, як Кріс Мартін вміє першими акордами, словами і поглядом заставити світліти в крамєшній темноті.
tomoyemore: (sigur ros)
Нарешті зібралась з силами і фотографіями, щоб відписатись в кінці червня за поїздку на перші травневі. Будучи пересічним офісним планктоном, на травневі сидіти вдома нам було якось не комільфо. Тому забрали наші вєли з техогляду після їх затяжної зимової сплячки на балконі, і поїхали в Асканію-Нову яко істинні любителі рідної фауни. Підготовка до поїздки включала попереднє замовлення кемпінгу та екскурсії по Чапельському поді. Всі контакти тут: http://ascania-nova.com. Кемпінг "Фортуна", до речі, досить таки непогане місце для ночівлі. Жили в кімнаті з 10 ліжками, але, на щастя, сусідів не було. Таким лінивим велосипедистам як ми, їхати туди і звідти можна трьома способами: 1. Через Нову Каховку. Для цього треба пензлювати на поїзді до Херсону, звідти пересідати на електричку до Нової Каховки. А звідти уже на вєлах - 70 км до Асканії. 2. Через Армянск. Ми таким способом їхали до Асканії. Прямий поїзд "Київ-Сімферополь" з висадкою на станції "Армянск". Нюанс - треба встигнути вискочити з поїзда з вєлами за 2 хв. Кілометраж до Армянска - десь так само 70 км. 3. Через Новоолексіївку. Так ми їхали вєлами з Асканії до Новоолексіївки, коли повертались до Києва. Кілометраж - біля 75 км. І той самий нюанс - за 2 хв., доки поїзд стоїть на станції, треба встигнути заскочити в нього з розібраними вєлами.

Read more... )



tomoyemore: (fly)
 Отже, починаю викладати враження з нашої поїздки в Індію.

Частина 1 - опис маршруту і практичні поради для бекпекерів-ніщєбродів
Читати )

Частина 2фотографії та лірика з Делі, Агри й Фатхепур Сікрі
Частина 3Гваліор, Орчха, Каджурахо
Частина 4Варанасі, Бхубанешвар, Пурі (океан)



tomoyemore: (sigur ros)
Сиджу в інтернет-клубі м. Красноармєйск Донецької обл. Справа від мене сидить хлопчик років під 30, який вже третю годину поспіль дивиться порно-відєо онлайн. З його навушників доносяться характерні стогони, на вулиці -15, а туалет в принципі відсутній. Загадки чоловічої фізіології. Зліва від мене сидить дівчинка років під 30, яка реєструється на сайті знайомств. В графі "Улюблені телешоу" вона ретельно набирає - "инфошок", "битва екстрасенсов", "зроби мені смішно", "дом-2". В графі "Улюблені книги" пише "читаю только журналы". А я сиджу поміж них і з сумом усвідомлюю, наскільки лишньою виявилась на цьому кріслі. 
tomoyemore: (rudimentary peni)
 Як тебе не любити, Донецька область? Цього року Донеччина в моїх абсолютних лідерах за кількістю відряджень. А оскільки любов’ю треба ділитися зі світом, починаю серію з невеликої вербально-візуальної компіляції, присвяченої славному місту Маріуполю. На жаль, щоб охопити місто повністю, не вистачило часу (робота всьо-такі на першому місці ги). Тому візуальна сторона обмежиться найзагадковішим і наймістичнішим (як сказав би телеканал СТБ) місцем в Маріуполі - Набережною смерті (пауза для трєпєту), яка тягнеться вздовж МК ‘Азовсталь’ з одного боку та річкою Кальміус з іншого... А почнемо з короткого текстового лікбезу.

Маріуполь займає друге місце в Україні по забрудненості атмосфери (після Кривого Рогу на почесному першому), завдяки таким індустріальним гігантам, як Азовсталь, ММК ім. Ільїча, Азовмаш та інші. У 2009 р. при певному спаді виробництва викид шкідливих речовин в повітря у Маріуполі склав 284 000 тонн.

Металургійний комбінат ‘Азовсталь’ є одним з трьох найбільших металургійних заводів України. Коксохімічне виробництво, доменний, конвертерний, мартенний, електросталеплавильний, рейкоплавочний і кулепрокатний цехи - повний металургійний цикл. Після значного збільшення там частки Ахметова (зараз - 95% акцій), звідти було звільнено 7000 робітників. Ті, що залишилися - отримують біля 4000 грн. на місяць і вкалують десь у 2 рази більше норми (все за словами мєсних). Завод має свій сайт, кстаті - а там нємєрянно доставляють розділи ‘Азовстальцы о родном комбинате’ і ‘ Забота об окружающей среде’ (враховуючи те, що з водостоку комбінату регулярно стається викид нафтопродуктів в річку Кальміус).

Вздовж Азовсталі з одного боку і Кальміусу з іншого тягнеться дорога вулиці Набережної, яка веде з центральної частини міста на лівий берег. Дорогу, за словами місцевих таксистів, збудували на місці німецького кладовища. Відтоді там регулярно стаються аварії зі смертельними наслідками. В результаті дорогу назвали Набережною смерті, і навіть повісили посередині плакат з молитвою. Не могла я відмовитися від задоволення після чергового робочого дня пройтися цієї дорогою і схопити кілька мильних кадрів жанру ‘трагічний індастріал’.

This ain't no technological breakdown, oh no, this is the road to Hell )




tomoyemore: (ya)
УКРІНФОРМ повідомляє:
У Кременчуці невідомий палій ледь не щодня нищить іномарки. Припарковані біля житлових будинків автомобілі, підпалюються невідомим зловмисником. Усі вони згоріли. Мотиви підпалювання іномарок залишаються невідомими (с)

Кундера відповідає:
Если мы отказываемся признать значимость мира, который считает себя значимым, если в этом мире наш смех совсем не находит отклика, нам остается одно: принять этот мир целиком и сделать его предметом своей игры; сделать из него игрушку. Авенариус играет, и игра для него - единственная значимая вещь в мире, лишенном значимости (с)

А я брєду в брєду
Літо видалось саме таким, кундерівським - до нестерпності легким, позбавленим значимості, проте, не позбавленим пафосу. Тому що легко перетворити на гру все те, що прийняв для себе до кінця... те, що перестало бути для тебе важливим.

А наприкінці літа почалась традиційна ломка за горами. І рівно на наступний день після прибуття з сьострами на верховинські полонини в рамках довгоочікуваної відпустки, світ дав мені чергового копняка під зад, дуже жорстко ткнувши носом в те, що справді найважливіше і найзначиміше в житті. А нам і одного дня вистарчило, щоб залізти в хмару, зачеплену за Вухатий камінь, і так протриматись до сніжно-лижної зими.

І якщо не буде чергового копняка під зад, за кілька днів мене чекає невимовна радість від живого Tricky, до якого навіть Грузовікі ідуть просто в нагрузку - доземний уклін Гогольфестові! Буде Музика... Музыка: насос для надувания души. Гипертрофированные души, превращенные в большие шары, возносятся под потолок концертного зала, натыкаясь друг на друга в невероятной давке (с)

you see origin and cease to be (c) tricky )




tomoyemore: (ya)
Нарешті почався довгоочікуваний період вєловилазок на вихідні та відряджень по східних областях в будні. Нарешті можна вилізти з-за компа і переконатись, що світ поза двійковим кодуванням таки існує. І цей світ інколи підносить неочікувано приємні сюрпризи.

Взяти до прикладу поїзд "Київ-Кривий Ріг". Погодьтеся, що від традиційних співрозмовників у ньому не можна очікувати нічого більшого , ніж пропозицій "випіть ггг півка ггг" і прєдложєній вищого пілотажу в стілє "а давай-ка я тєбє по рукє пагадаю ілі по глазам, любовь тєбя ждьот в поєздє" - хєроманти хрєнові. Тим не менше, тиждень тому саме в такому поїзді я отримала чотиригодинну розмову з юристом про Джармуша, Кітано, Тарковского й іже с німі.

Проте, світ може й дуже жостко тебе опустити, особливо на подібній хвилі закоханості в людство. Що і сталось зі мною буквально вчора.

Електричка "Маріуполь-Ясинувата". 3,5 год. в дорозі з чудесними краєвидами териконів і запустілих сіл Донецької обл. за вікном. Перед тобою - вимучені життям люди, душевні до неможливості. Я хоч і періодично за сепарацію - Донеччини і Луганщини так точно, але бачили б ви, як в день після оголошення результатів останніх виборів президента, у цій обдертій електричці такі ж обдерті люди з гарящімі глазамі розпивали дешеве шампанське з горла всім вагоном!!!

Але повернемось до подій вчорашнього дня. Шкандибаючи, підсідає в електричці до мене навпроти дєдушка, років етак 70-80, обдертий, потертий, з запахом місячної немитості. Сором"язливо кладе біля себе такий же потертий, обдертий, зі ще серйознішим запахом рюзкачок. Не бомж, просто вєтхій дєдушка з села. Яко істінний любітєль периферії та гордий альтруїст, я залишаюся сидіти на місці й медитативно відключаю нюхові рецептори. Заглиблююсь у книжку, в період Вікторіанської Англії, коли з борделю витягають гіпертротрофовану самку тритона й садять на трон. Вуха розривають свіженько-смачненькі The Dead Weather.

А дєдушці якось не ймьотся. Він явно прагне розмови з молодим поколінням. Панятне діло, я не сноб якийсь псевдоінтелектуальний, щоб проміняти душевне спілкування на музику і чтиво. Тому зав'язується мила розмова. Під час розмови дєдушка постійно нахиляється до мене (слух не той вже), і помаленьку від цих атак запаху мене починає пробивати на нудоту. А дєдушка традиційно скаржиться на жизнь, голодуху, розруху, палітіку, маладьож. Я співчутливо усміхаюсь. Відсуваюсь від дєдушки в передчутті обморочного припадку. Обдумую стратегію відступу. Вирішую перед відступом віддати голодному дєдушці цукерки і пічєнько, які завалялись в рюкзаку.

А в цей момент... Дєдушка підступно кладе свою викручену артритами руку мені на коліно... Нагинається в черговий раз до мене, підтримуючи іншою рукою скручену ревматизмом спину... Сором'язливо усміхається, показуючи підгнивші до ясен зуби. І промовляє...

"Мілая дєвушка, а я вас прівлєкаю, как мужчіна?"

Німа сцена. Завіса.

Але я не розчаровуюсь. Вірю, що мені в поїздах ще трапиться випадковий співрозмовник, з яким можна буде обговорити дилему "трансгуманізм-енвайронменталізм", недоліки й переваги наукового імморталізму, реалістичність обмеження роботехніки законами Азімова, поділитись мріями про телепортацію й життя на надпланеті системи Gliese 667 з двома сонцями. 

tomoyemore: (Default)
Відписуюсь нарешті за поїздку в Прип'ять двотижневої давності.
Важко уникнути повторень і подібностей з численними фотозвітами на веб-просторах.
Особливо, зважаючи на кількість постановочних інсталяцій і графіті, які надзвичайно точно відображають дух міcта і Зони відчуження загалом. 

Багато чого не потрапило в кадр. Наприклад, коти, які досі живуть біля сільських будинків і чекають повернення господарів.
Багато чого ми не побачили. Наприклад, завод "Юпітер" - просто не вистарчило часу.   
Багато про що не дізналися. Доводилося вибирати - бігати фотографувати чи слухати екскурсовода. 
Тим не менше, історію відчути вдалося.

І я твердо знаю, що подібні місця треба відвідувати.
Бо саме тоді минуле стає теперішнім.
А це важливо для минулого, хоча б тимчасово, хоча б для іграшок в дитячому садку. 

Багато жутко-трагічних фоток, так що caution! )



tomoyemore: (Default)
Сталіца. Робота. Робота у правильній сфері, з отриманням правильного досвіду і правильних навиків, з регіональними поїздками й виробленням чіткої цілісної картини - як це все має функціонувати.

Дауншифтінг має якусь вартість тільки тоді, коли є звідки падати вниз.

Тим не менше, кожного дня свідомо запливаю у свою перегородку акваріуму, гіпнотично втикаю 8-10 годин в монітор, помахуючи плавниками, і забуваю, що "this machine will not communicate". Гнати з сьострами, розкиданими по світу, можна тільки ізрєдка в гуглтоці. Ганяти цивілізуху можна тільки зі штучним разумом вдома в кімнаті а-ля "циркулирующая вихревая энтропия". Вибір між Шелдоном Купером - Еріком Картманом з одного боку, й Полом ді Філіппо - Італо Звево з іншого, завжди падає на першу зв"язку. А стояти під водоспадом Анхель, розглядати міграції лососів під водою, втикати на життя сніжних барсів в Гімалаях, отримати весь світ під ногами на шеститисячниках можна й надалі, сцуко, тільки через Discovery і National Geographic.

Але насправді це все фігня.

Тому що скоро я привезу багато периферійно-трешових фоточок з важкодоступних закутків України

Тому що з першого авансу я нарешті куплю собі черговий -надцятий мп3-плеєр і затички в вуха, щоб черговий раз їх поламати або загубити. А з перших зарплат - e-book, gps, заколку з квіточкою і вбудованим блютузом "penny blossom", абонемент в спортзал, нормальний вєл.

Тому що на Буковелі сніг, а приємна дилема "дошка-дві дошки" до кінця ще не вирішена. Святковий сезон + вихідні, звичайно ж, але якщо є бабло - то це, зрештою, не так і важливо.

Тому що не минуло й місяця після перезавантаження слухових рецепторів на концертах "Нєгрузовіків" і "Мои ракеты вверх", а вже 13 листопада, в Галереї Лавра, мій мозок дефрагментує Кіріл Іванов з "Самое большое простое число" і "Ёлочные игрушки".

tomoyemore: (Default)
Ну от, черговий період життя - псевдодауншифтінг в Запоріжжі - закінчився весняним запаленням легенів, літературною паузою з публіцистикою Хемінгуея, класикою Толстого і Кафки, а також вже звичною черговою переоцінкою життєвих пріоритетів. Хай навіть мінімальна можливість докорінної зміни ситуації в межах країни вартує того, щоб ризикнути і почати. Вкотре почати. Тому я вже майже в Києві, в ранзі панаєхавших, з великою підтримкою однієї особи, без якої мені би й далі никатись по світу.

А Запоріжжя залишиться в пам"яті парадоксально світлими спогадами, незважаючи на увесь треш, що довелось там пізнати. Тому що очевидно не може бути інакше з нашим соціальним центром, дітьми зі шкіл-інтернатів і розподільників, бездомними, включно з нашою співмешканкою Свєткою, з братом Піо, Вєславом і сестрою Марією, заводськими випарами й індустріальними краєвидами по дорозі в інтернат №3, з Анею та Машею, прекрасними джазовими концертами й відсутністю будь-яких інших, з Хортицею і проспектом Леніна, а найголовніше, з вірною бойовою подругою Тетянкою, з якою ми поділили рівно на двох усе пережите в Запоріжжі.

Кому цікаво - там дещо з цього списку в слабкому вербальному й візуальному вираженні )

Ви знаєте, яка тварина починається на букву "и"? "И-ааа-фа!"
Молодша група розподільника. Їх інколи встигають усиновити перед переведенням в інтернат.



tomoyemore: (Default)
Вже третє літо підряд не можу втриматися від спокуси пройтися Боржавським хребтом, яким би лінивим і банальним його не називали. І тоді як три роки тому цілих 2 тижні можна було насолоджуватися краєвидами під час одноденних вилазок, залишаючи намет на Шипоті, минулого року вдалося вибратись тільки на день, цього року гуляли там з сестричкою Тетянкою майже два дні. І мене знову ніяк не полишало бажання почухати його залісені й чорничні схили. Blueberry fields forever...

Там просто гори )




tomoyemore: (fly)

Ну от, повернулися ми з десятиденної велопоїздки з наметом по Криму. Маршрут стандартний, не надто напряжний, але для двох тлумків, які в Криму ніколи толком не були й на вєлах ніколи на серйозні відстані не каталися – якраз те, що треба, щоб раз і назавжди закохатися в цей півострів. Загальний кілометраж маршруту - біля 190 км. З Бахчисараю до Севастополя - грунтовки і непротоптані лісові стежки, з Севастополя до Ялти - асфальт. І постійно - дикі перепади висот. Зважаючи на те, що покатушки відбулись в липні, їхати з 11.00 до 15.00 неможливо через спеку. В цей час відлежувались в морі.   

День перший. Бахчисарай, Чуфут-Кале, Челтер-Коба, Сюренська фортеця.
День другий. Ескі-Кермен.
День третій. Інкерман. Севастополь. Херсонес Таврійський.
День четвертий і п’ятий. Казачья Бухта. Мис Херсонес.
День шостий і сьомий. Балаклава. Інжир.
День восьмий. Ласпинська бухта.
День дев’ятий. Мис Сарич. Форос. Кацивелі. Сімеїз. Алупка.
День десятий. Місхор. Гаспра. Лівадія. Ялта. 

Під катом - великий топонімічний звіт, в т.ч. з місцями ночівлі, цінами й фотками )




tomoyemore: (Default)

З огляду на пневмонію і вільний час, спамлю по всіх знакових поїздках і подіях останнього часу.

ЖЖ – штука корисна в плані інформації. Без ЖЖ ми б явно не дізнались про існування пустелі в Україні. Ну а якщо дізнались, то треба їхати. Нічний поїзд до Херсону, далі маршрутка до с. Великі Копані. Від автобусної зупинки перейшли через все село до залізничної станції. На станції прибилась до нас розумна собачка, яка і супроводжувала нас увесь похід, аж до посадки в дизель. Вже втрьох знайшли вузеньку стежку між соснами, яка, правда за 10 хв. закінчилась – під ногами був суцільний пісок, а навколо молодий сосновий ліс.

Згідно тутешніх репортів, ми знали, що йти треба 2 км на північ, але орієнтацію на місцевості (в смислі де північ, де схід, а де захід) втратили вже за 15 хв. – географічний кретинізм нє шутка. Натяку на сонце не було, мох теж не зустрічався. Компас взяти не додумались. Пробували йти за собакою. За кілька хвилин переконались, що дороги вона теж не знає. І вже коли остаточно втратили надію знайти вихід, зустріли бабульок-грибниць. Бабульки місцевість знали чудово, тому вже за 20 хв. ми вийшли до пустелі.

Краєвид абсолютно оправдав довгу й нелегку дорогу. Вийшли на найвищу ближню кучугуру і просто втикали на кілометри піску навколо. Коли йшли пустелею, в голові мимоволі виникали феєричні картини наслідку находження на міни, про присутність яких в цьому місці неодноразово згадувалось в інтернеті. Далеко вирішили не йти. Вивалялись в піску разом з собачкою, яка замінила нам верблюда в цій подорожі, помилувались заходом сонця і почимчикували назад на найближчий вечірній дизель до Херсону. п.с. Грибів там в пісочку під соснами неймовірно багато.

Під катом - Олешківські піски, собака і ми )



tomoyemore: (Default)
Сколівські Бескиди - сходжені-переходжені. Тим не менше, там залишається кілька цікавих місць, куди рідко ступає людська нога (судячи з зарослої вузесенької стежки й відсутності "тут був вася" на каменях). Острів Паски, принаймні так воно назване в журналі "Карпати", знаходиться на одній з вершин хребта Ключ. Маршрут в загальному описаний тут.

Острів Паски особисто для нас став відкриттям цього літа. Бескиди - не Горгани, звісно, але цікавого теж можна багато знайти.
До того ж, це місце, здається, є культовим для якоїсь секти - можливо рунвірівців, можливо ще для когось. Під час ночівлі неподалік в наметі з 2 до 4 ночі чули безпервне дике голосіння в супроводі сопілки.

Під катом ще трохи фоток, з присвятою коханим сестрам )




tomoyemore: (Default)
Національний історико-археологічний заповідник "Кам'яна могила" розташований в Мелітопольському р-ні Запорізької обл. Камінні брили, накидані у формі правильного кола діаметром 200 м посеред степу висотою до 12 м, творять 60 гротів і печер, в яких дослідники знайшли біля 160 табличок з архаїчними письменами і малюнками. Місце використовували як культове святилище в часи або палеоліту, або неоліту.  За однією з версій піктограми могили належать до протошумерської цивілізації. Наскельних написів всередині гротів ми не знайшли, бо їх завбачливо засипають піском, зважаючи на рагулізм мєсного насєлєнія. Музей теж був закритий. Тим не менше, каменюки чудернацьких форм однозначно варті споглядання. Та й місце все ж особливе.

Під катом - цікавезне каміння )




Profile

tomoyemore: (Default)
tomoyemore

March 2015

S M T W T F S
1234567
89 1011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 04:26 am
Powered by Dreamwidth Studios