tomoyemore: (nick blinko)
За наводкою прошарених сєстьор на минулих вихідних нарешті дійшла до Оруелла. Після перетягнутої алкогольної прози Міллера і Керуака, Оруелл зайшов просто, швидко, чітко і прямо в точку. Поза "1984" і "Колгосп тварин", "Фунты лиха в Париже и Лондоне" - не менш геніальний, з немалою долею іронії, твір про особистий досвід бідності, чорних робіт, голоду, ніщети і бродяжнічєства. А відчуття - практично універсальні. Принаймні з крихт власного чорноробочого досвіду прибирання будинків, миття тарілок в столових, сезонний збір грушок, прасування сорочок і т.д. "Да будет фикус" - твір теж цінний, про програну війну 30-річного поета з бізнес-Богом, який дає чітку картину процесу й наслідків свідомого атріцанія грошей, достатку, нормальної роботи з кар'єрними перспективами і приналежності до середнього класу.
tomoyemore: (ya)

Люди вдома

З одного боку, люди вдома скурюються і спиваються. Не покидає враження, що дружиш з наркологічним диспансером (с). В перервах між атхадняками, на їх обличчях блаженні усмішки, ніби вони точно щось знають – те, що тобі не дано, тільки посвяченим. Буковскі, Довлатов, Керуак, Сід і Джиммі, Вєнєчка Єрофєєв точно щось знали.

З іншого боку, люди вдома мають сім’ї та виховують по двійко дітей. В перервах між домашніми клопотами, нестачею грошей, заколисуванням малят і підробітками в інтернеті по ночах, на їхніх обличчях ті ж самі блаженні усмішки, ніби вони точно щось знають – те, що тобі не дано, тільки посвяченим.

А ще є ті, хто зависли десь посередині – непосвячені. Це так, ніби балансувати на вузькому канаті. І добре, коли принаймні усвідомлюєш, куди і заради чого йдеш. Головне, перейти бар"єр соліпсизму. А може, нуйогонах, вніз-галавой-пращяй-шар-зємной – в один або другий бік. Тільки як потім звідти вилізти назад?

Ну але це все до того, що я вас люблю і скучаю (змахуючи слєзу).

Тростян
Суцільні обломи зі снігом і обмеженість в часі призвели до неможливості поїхати на Драг і Бук. Довелося відкатати на Тростяні. Ну що можна сказати? За 9 років моєї відсутності там пачьті ніхєра не змінилося. Вам хочеться захопливих атракцій?

Проїхатись на уазіку по дорозі на Тростян і зрозуміти, що «в ямах на дорогах виновны черви, которые живут под асфальтом и долбут его изнутри»? Простояти 2 години в черзі на кріселку? Слалом-гігант між мєсних і панаєхавших, які катаються виключно на санках і надувних подушках? Почути, рушаючи на бугелі, навздогін оце миле «впєрьод, блядь» від мєсного бугєльщіка зі святковим перегаром і зрадіти, що це було не «впєрьод нахуй». Зрозуміти, як можна кататись при повній відсутності снігу, а наявності лише льоду, болота, кочок і трави по пояс? Проїхатися по кінському гівні на західному траверсі? Зрештою, наткнутися на цьому ж вузькому траверсі на коня, запряженому саньми з туристами, який вигулькує з-за повороту?

Хочеться? Вам звісно в Славськ! На Тростян! На істинно величну й прекрасну Гору, яка не знає ратраків, сніжних пушок і мінімальних капіталовкладень останніх 30 років, проте за один сезон забезпечує 80 відсотків населення Славська та ближніх сіл матеріальною базою на цілий рік. А також не перестає тішити своєю наявністю любителів бюджетного зимового відпочинку м. Львова та Стрия.

За...бало!
Отак і живьом. В країні нєпуганих ідіотів. В країні Тигрюлі з месіанським ухилом, Кавунія-розфарбувати-країну, Таксказаць-зекопрофєсора-з-святомученицьким-свєтящімсяізнутрі-ликом-на-постерах-очудєсафаташопа, й Нинідіючого, який чомусь вважає бджолярство важливішим за економічну жопу нев..бенних масштабів на рідній неньці. А свою жопу для голосування я підніму тільки тоді, коли з"явиться кандидат, який спробує декілька тижнів переночувати на вулиці зимою при -20, вкриваючись картонними коробками. Так як один знайомий дєдушка, який все життя чесно відпрацював настройщиком музичних інструментів, щоб опинитися на вулиці з мінімальною пенсією для харчування вряди-годи.

Прарвьомся :)

tomoyemore: (Default)
Свєта - масквічька. В Москві зустріла Сєрьожу з Запоріжжя, який на пероні перед від"їздом поставив їй запитання: "Їдеш зі мною в Україну?".

І Свєта поїхала. Тому що любов з мутним майбутнім на одній шальці терезів, сцуко, явно переважує розлучених батьків-алкоголіків та омріяну з дитинства роботу в московському цирку на іншій шальці.

4 роки Свєта і Сєрьожа прожили на вулицях Запоріжжя. Спали під одним килимом, вкриваючись від дощу та гріючи ноги бездомними котами і собаками. Ділили на двох люки, теплотраси, закинуті будівлі, підвали, дахи, стрєльнуті цигарки, недопалки, блєваші, крадене бабло, випраний при першій можливості одяг (вони не бомжі, вони бродяги). І безпробудно бухали - тому що справжня-нах-романтика в цьому житті, сцуко, на запах як оббльована свобода, на дотик як закривавлені ласки, на вигляд як печінковий цироз і відбита селезінка, а на смак як заслинені ранкові поцілунки, приправлені дешевоалкогольним перегаром.

А однієї ночі Свєта впала в закинуту шахту на каміння і бите скло, з висоти 8 метрів.
Сєрьожа зійшов туди, ліг біля Свєти і помер.

Свєта пролежала в шахті разом з ним три доби. Зламана в кількох місцях нога не дозволяла встати. Виніс її звідти на руках підліток-граффітчик, який заблукав там в пошуках стін для малювання. 

Після лікарні й накладеного гіпсу Свєта жила в нас 2 місяці. Читала вголос з компа кримінальні мелодрами, малювала кольорових папуг, розмальовувала коней, набирала одним пальцем листи Сєрьожі та плакала ночами в подушку. На її прохання ми їздили в закинуту будівлю з шахтою перевіряти - лежить він там ще чи ні, на її прохання ставили за нього свічки в церквах. І вона ж одного разу за чаєм сказала, що 4 роки вуличного життя з Сєрьожою були найкращими зі всіх її 28 грьобаних літ.



tomoyemore: (Default)
Історія 1. Емо-кор. ТЦ „Шувар”. На вулиці в рядочок стоять старенькі бабці в теплих хустках і кожухах. Перед ними – перевернуті картонні коробки, на яких лежать кілька зубчиків часнику, або шматки гарбуза, або маленькі зморщені яблучка, інколи молоко в брудних пластикових пляшках. Бабцям холодно. Очі в бабць сльозяться – чи то від зимового морозу, чи то від усвідомлення свого лузерства. Авжеж, хто з них міг подумати, що на схилі літ їм доведеться торгувати на морозі яблучками і часником. От і остання бабця в ряді, перед нею - три китиці калини. Бабця дивиться на світ вологими очима. Ліва рука бабці опирається на паличку, бо стояти цілий день не так вже й легко. Права рука бабці простягнута до цього світу. Три китиці калини – це занадто мало.
 
Історія 2. Дарк ембіент. Продуктовий магазин „Дари моря”. З відстані півтора метрів вітрини пильно розглядає пристойно вдягнений дідусь років 70. Ближче не підходить. Високий чоловік звертається до нього: „Грошей нема щось купити? Тому так дивишся?”. Дідусь скрушно похитує головою і порепаним зморщеним обличчям стікає сльозинка. Дідусеві соромно. Високий чоловік продовжує: „Підійди завтра сюди в той самий час, мені зарплату дадуть і я з тобою поділюся”. Дідусь тихо шепче „Дякую” і поспіхом виходить з магазину. Що сильніше – сором чи голод?
 
Історія 3. Треш. Майже порожній трамвай № 2. На кріслі попереду сидить чоловік років 40. Сидить рівно, погляд з претензією на благородство спрямований кудись вдаль. Через 5 хвилин чую характерний звук дзюрчання і помічаю, що в мене під ногами щось тече. Відходжу вбік. Чоловік пісяє в штани, по кріслі, на підлогу. Рівна постава не змінюється. Благородний погляд залишається спрямованим вдаль. „Алкоголь, твою мать”.
 
Page generated Jul. 23rd, 2017 06:44 am
Powered by Dreamwidth Studios