tomoyemore: (Default)
A PLACE TO BURY STRANGERS, 05.10.2013, Київ. Still unbelievable.

АУКЦЫОН, 02.11.2013, Київ. 30-річний ювілей. ТАК вміють тільки Фьодоров та іже з ним.

ПЕТЛЯ ПРИСТРАСТИЯ, 09.11.2013, Київ. Я, звичайно, мало що розумію в цьому житті. Але от що особливо незрозуміло, як на цю прекрасну білоруську команду, яка випустила три геніальних альбоми і приїхала перший раз до Києва, прийшло настільки мало людей. Ну зрештою, давно ж я не місилась під сценою і не збивала монітори, як от під "ТЭЦ", "Карма велогонщика", "Обратно в ракушку", "Ура космосу, "Идеального нет" і т.д.
tomoyemore: (sigur ros)
Нарешті, під впливом цьоготижневого концерту коротко підсумовую те, що вдалось відвідати і почути останнім часом. Порівняно з минулим літом і роком - концертів було зовсім небагато і всі в межах Києва. Але всі вони порвали в клаптики. Отже, винуватці наступні: 

65 days of static13.09.2012. Ух, не підвели. Одна з улюблених груп в жанрі. Було більше мат-року, ніж пост-року. І просто нереально крутіші вживу, ніж в записі. Неймовірно мощьні. Звук, який просто збиває з ніг. І так самовіддано грали. Напевно, під таку музику вибухають зірки при наближенні до чорних дір в космосі. Коротше, we are exploding anyway.  

Maybeshewill, 13.09.2012. Цей же день, Бінго, в рамках фестивалю Астрал. Такий собі британський місцями наелектризований пост-рок. В записі до концерту їх не встигла почути, але тепер уже починаю переслуховувати. Тому що красиво. Астрал із ечівд. 

Red Hot Chili Peppers, 25.08.2012. Суперечливі відгуки про їх виступ чую дотепер. Без прив'язок до технічної сторони і якості шоу як такого, особисто для мене це стало закриттям чергової сторінки життя. Їх останній альбом остаточно вбив мою віру в те, що вони досі здатні творити щось вартісне. Власне, від виступу теж чогось феєричного не чекала, якби чекала 15 років тому. Відпрацювали, наскільки відпрацювали. А я відстрибала під старі хіти, наскільки відстрибала. Тому що перший альбом, який я купила в Америці на перші зароблені гроші, був саме "By the way". І саме його цілий рік там заслуховувала до дірок. І одні з перших пісень, які я вивчила на трьох акордах на гітарі, були 'Califonication' і 'Otherside'. Немаленька сторінка життя закрилась. На такі групи з таким запізненням завжди страшно йти. Типу, а якщо виявиться повною лажею, невже щось не те слухала стільки років. РХЧП в принципі зіграли рівно настільки, щоб показати - та, 15 років тому вони були просто нереально круті і писали нереально круту музику.  

Kasabian, 25.08.2012. Про них пишу окремо. Тому що, на відміну від РХЧП, на Kasabian я власне хотіла потрапити тут і тепер, а не з n-річною давністю. І до останнього сумніваючись - йти чи не йти на конц в другу фан-зону за 350 грн., коли почула перші акорди Days are forgotten, звісно не стрималась. Валили круто. Співали мало. Але для маленького музичного щастя мені вистачило.   

...И друг мой грузовик, 11.07.2012. Презентація нового альбому "Годы геологов" і ювілей. От хто взагалі не розчаровує від альбому до альбому, так це однозначно найкраща українська група ИДМГ. Після кожного чергового альбому думаю, нема куди проникливіше, нема куди легковажніше. А потім виходить, що є куди. І новий альбом слухається на ріпіті мінімум місяць. І живі виступи кожного разу все більше і більше розривають. Просто нема слів.

Макулатура, 13.05.2012. Пішла на них в останній момент сама, як і годиться ходити на таку групу. Період в житті якраз відповідний був. Чіпляють, звичайно. Сильно. Якось дуже по особистому б'ють. Менше, ніж "Ночные грузчики", але тим не менше. Ці прекрасні відчуття, як від процесу читання книжки, коли все так написано, ніби про тебе, ніби ти і писав цю книжку. І поглиблення до максимуму цікавого відчуття безвиході.    

Якось от тільки тепер, наприкінці третього року проживання в Києві, в умовах обмеженого бюджету на виїздні конци і фести, особливо гостро відчула переваги столиці. А про сумне. A place to bury strangers таки не приїдуть до нас, принаймні найближчим часом. Zorge на Джаз Коктебелі провтикала по власній дурості. Почути пісню "Крым" в Криму - це точно щастя в квадраті, [livejournal.com profile] u_ognia підтверджує. І на Omar Rodriguez Lopez, напевно, піти не вдасться - дорогувато, буду чекати на Mars Volta, за яких точно віддам останню сорочку.
 
tomoyemore: (Default)
Таки так, це літо була практично суцільною живою музикою. Тому з приходом осені можна вихопити з нього ще кілька епізодів. На цей раз - ОFF Festival, Катовіце. Фестиваль для обмеженого кола польських хіпстерів, тим не менше, більше в жодному місці я не бачила такої кількості футболок з назвами улюблених груп - від Boards of Canada i Joy Division, до Dead Weather та Interpol.

Основним мотивом візиту на ОFF стали, звісно ж, Mogwai - до нас вони точно ще не скоро доїдуть. А також нємєрянно плюсів фестивалю, які в процесі додавалися й додавалися - дешевий візейрівський переліт в Катовіце, 3 дні тривалості з двома вихідними, наявність в межах пішої ходи водойм для плавання, афігєнна музична програма; 4 сцени, 2 з яких - одночасні; компактність розташування сцен - за 3 хв. можна було перейти від одної до іншої, невелика кількість народу і т.д. і т.п.

Отже, Mogwai. Десь під Hunted by a Freak вони остаточно перевели мене в стан прострації - повної психічної неактивності. Це та музика, під яку стоїш нерухомо, як повний дебіл, з відкритим ротом - і пофіг на всьо. Тому що там Могвай. Там містика. Єдина реальна містика в цьому світі.  

Liars - такий собі осколковий снаряд, який прицільно потрапляє в тебе і розривається вже всередині. Багато нойзу, багато гаражного, багато експериментального. Сильно, коротше. Те, що по приїзді додому я слухала до посиніння. 

Blonde Redhead - музика, яку я досі слухаю на ріпіті. До фесту не чула про них взагалі, а на фесті почула і прифігіла. Склад групи - два брати-близнюки італійського походження, і дєвушка японського. Її надривний голос уже став моїм улюбленим жіночим вокалом, а їхні останні три альбоми - комплексна підбірка тої музики, яку можна слухати 8 робочих годин підряд і ще потім в метро.  

dEUS - їх я знаю і люблю ще з бельгійських часів. Але той єдиний раз, коли була можливість їх почути - на Верхтері, я звісно пропустила, мліючи під Сігур Рос. На Оффі вони виступали під проливним дощем. Без парасолі і нормального дощовика довелось стояти під деревом, яке зрештою не врятувало мене від суцільного промокання. Але цю музику не можливо було не дослухати до кінця. Грали не тільки нове - було і з Pocket Revolution, і з The Ideal Crash, і з прекрасного In a Bar Under the Sea. Було і душевно, і жостко, і пафосно, і кухонно. Тому що афігєнні. 

І з найбільших одкровень фестивалю ще були Oneida - дуже потужні й нойзові, зі стіною звуку, яка валить все на своєму шляху. Психоделічні дівчатка з Warpaint. Класика мітааааалу Meshuggah, в яких тим не менше було багато мат-міталу і саме ним вони й були цікаві. Легендарні Deerhof, яких після Oneida до кінця не вдалось зацінити, тим не менше музика дуже красива. 

Ну і щоб бути актуальною, круто було б запостити новий кліп Coldplay "Paradise", тому що він душевний до сліз - зі слонами, жирафами, велосипедами, Африкою, літаками - всьо як має бути. Але з актуальністю ми не дружим, тому буде Blonde Redhead - 23 seconds, all things we love will die, 23 magic, if you can change your life.
tomoyemore: (fly)
Недавно з сєстрою Компас ми дійшли до висновку, що старість - це коли тебе остаточно задовбують псевдомузичні фестивалі місцевого розливу. Старість - це коли ти дивишся на черговий лайн-ап якихось форт-місій, славських, артполів, сосєдніх міров та іже з ними, розуміючи, що на таке реально шкода часу. Тому що на фестивалі треба їхати слухати музику, а не тусіть і заливатися літрами алкоголю, щоб хоч чимось наповнити своє перебування там. Перший приїзд в Польщу ідолів Coldplay на фестивалі Heineken Open'er Festival поставив вирішальну крапку у виборі фестивалю. Піддобавляв берег Балтійського моря, на якому проводиться фест. А також концерт наступних ідолів Portishead в Познані через 2 дні після закінчення Хайнекену. Далі просто музичні пережиття в приблизному порядку за силою розлому черепної коробки.

1. Coldplay - найщасливіша і найсвітліша музика forever and ever. Прості тексти. Проста мелодика. Просте виконання. Я досі не можу зрозуміти, як їм вдається так розривати. При чому наживо розривати у сто раз сильніше, ніж в записі. Ех, я нарешті зрозуміла, що таке плакати від щастя - під Yellow, The Scientist і без оригінальності на Fix you.

2. Portishead - музика на перших двох альбомах, яка довгий час визначала колір і звук усіх моїх смурних періодів унинія духу. А тут Бет просто вийшла і заспівала. Тривала ця містика майже півтора години. І це був той час, про який насправді не хочеться нічого говорити і писати, тому що вербально такі відчуття не описуються. Це те, що треба пережити в обов'язковому порядку.

3. The National - щасливо-сумні романтики нашого часу. Пів року тому поїхали на них в Катовіце і тоді якось вони взагалі не зачепили. А цього разу Мет був настільки душевним, що я розм'якнула до того стану, коли не залишається нічого іншого, як просто вбирати в себе музику. Sorrow found me when I was young, sorrow waited, sorrow won. Sorrow that put me on the pills, it's in my honey, it's in my milk.

4. Paristetris - польський електро-кібер-панк з диско-вставками і веселим відеорядом. Харизматична солістка з вокалом Бйорк. Виступали на tent stage. Народу на них практично не було, а ті, що були - розходились після кількох акордів. Але ту мізерну кількість народу, яка все-таки слухала до кінця - протащило на всі сто.

Ще був пронизливий британський депресивний пост-панк з усіма відтінками болю These new puritans. Були чьоткі і правильні Primus з 50-річним Лесом, який нємєряно професіонально розривав свій бас, а з ним і людей під сценою. Була прекрасно-прониклива електроніка від Caribou, від якої стадами бігали мурахи по спині. Були мокрі Pulp, які під проливним дощем півтора години розривали тисячі common people навколо на main stage. Були класики The Strokes, яких я хоч і не дослухала через Джеймса Блейка на іншій сцені, але встигла почути Is this it, You only live once, Juicebox - і мені до щастя вистарчило. Був 20-річний James Blake, який за останній рік вискочив на вершини чи не усіх європейських музичних чартів, і треба визнати - цілком заслужено. Була дєвушка-феєрверк М.І.А, під електронний хіп-хоп-денс якої стекло сім потів. Багато чого було, взагалі. Чувак, який грав в Познані на роялі на центральній площі з самого ранку в будній день. Незрівнянно красивий Гданськ, який на моїй шкалі польських міст перевершив навіть Краків. Журек в Зеленому Змії. Головне, не забувати.

Наприклад, не забувати, як Кріс Мартін вміє першими акордами, словами і поглядом заставити світліти в крамєшній темноті.
tomoyemore: (fly)
 Спочатку ми виграли першу премію, тобішь 400 євриків, за фотку з Чорнобиля. За що велике спасибі Даніелю, який не полінувався видрукувати мої фотки у великому форматі і занести їх в бібліотеку італійського містечка Guidizzolo, в якому проходив 6 національний конкурс фотографії премії імені Роберто Баллані на вільну тематику. І спасибі бойовій подрузі Тетянці, яку доля закинула на руїни Колізею, але вона не забуває тут про своїх. От власне і фотка з дитячими протигазами на підлозі школи, яка виграла. І яка псує цей позитивний пост. 


Потім був концерт в Хлібі італійської постпанкової групи Soviet Soviet. Хулє, пафосу не буду розводити. Пацани були чьоткі і красіві. І грали чьотку і красиву музику. Чим підняли мій упавший дух до максимального рівня позитиву. Вітчизняних Seahorse успішно пропила в сусідній забігайлівці. Про що потім довелось пошкодувати. Казали, що рвала група неймовірно, з вокальними примочками, всьо по фірмі.

Потім під час чергового відрядження в захолусте містечко Донеччини, в не менш захолустому вокзальному книжковому магазині я знайшла - о, чудо! Збірник 60 розповідей Айзека Азімова. На 1260 сторінок. За 100 грн. Пауза. Екстаз.

Ну і нарешті, найголовніші винуватці життєвого пазітіва - канєшно же британське тріо Tiger Lillies. Даждалісь, що називається. 21.03.2011, Київ, Sullivan room. Заради такої події приїхали в столицю міст руських сєстра-Компас з Вітьою. І в такому нашому тріо ми й переживали чудесні моменти життя прямо під сценою, пів метра від милого барабанщика. На барабанній міні-установці висіла гумова курка догори ногами. Барабанщик витягував з чудодійного чемодана брудних гумових ляльок і надувні кості, розвалюючи ними свою саморобну установку. По потрісканій білій фарбі на лиці вокаліста текли криваві сльози від червоної фарби на очах. Вокаліст легко міняв гармошку на маленьку гітарку і рояль. І був органічним і прекрасним як при виконанні оперних балад, так і при виконанні кабаре-плясок. Контрабасиста ми не бачили, але він був теж прекрасним )). Їх хоч і називають антисоціальними, імхо, вони є найточнішим вираженням соціуму як такого. Хрестоматійного вираження навіть - все-таки 26 альбомів випустили.

Потім ще були винятково екстрамальні вєлопокатушки по степах Херсонщини і світ фауни в Асканії-Нові. Але про це відпишусь пізніше. Поки що всім удачно досвяткувати травневі, навіть тим, хто не святкує. Всіх люблю гггги. 


tomoyemore: (Default)
Нє прошло і полугода, а я в черговий раз занотовую конци, на яких вдалося побувати нещодавно. Тому що пам'ять коротка, як перша любов у літню ніч, а забувати чудесні моменти життя не хочеться. Панти, напевно, теж присутні гггг, хоча вони - річ суб'єктивна. Шо одному - панти, іншому - пазорні плями в біографії. Коротше, так. 

Cranberries, 21.05.2010, Москва. Мєчти сбиваюцца - завдяки добрим людям, які підсобили з квиточками і котифасолічю, завдяки дн якого стало не шкода викинути бабло і жити впроголодь до зарплати. Cranberries зробили реюніон і вперше відвідали простори нашого східного сусіда. О, прекрасна Долорес, любов усієї юності. Вона не змінилася. Все така ж прекрасна. І так щасливо бачити й чути її наживо. Другою була "Animal instinct", під час якої час і простір став підвладний виключно Долорес - і так тривало до заключної "Dreaming my dreams". А salvation is free. And it's not my imagination. Так легко і приємно закриваються сторінки життя. 

Caspian, 26.05.2010, Київ. Тягучий, експресивний, об'ємний американський пост-рок, змішаний з шугейзом, привезли добрі люди в сталіцу. Пацани грають так, як останній раз в житті - й вони знають, що роблять. Від музики дико пробиває на емоції. В якийсь момент розумієш, що дихання збилося в такт музики і міняється, відповідно до зміни динаміки музичного ритму. Поєднання дикої експресії з професіоналізмом бєз сучка бєз задорінкі - і з сумом усвідомлюєш рівень наших представників подібних музичних жанрів. Абсолютно оправдано те, що Caspian перебувають у світовій десятці найкращих построкових команд. 

Муммий Тролль, Сплин, Би2, 29.04.2010, Київ. На цей конц мені йти особливо не хотілося. На "Сплин" до цього часу вдалося побувати 2 рази і почути все стареньке, щоб закрити ще одну сторінку жизні. Третій раз виявився провальним комом. Нова програма до неможливості унила. Васільєв такий же унилий і непереконливий. А може, мій вік уже не той. Пацанам з Бі2 теж не повірила ні разу. Ні палковніку, ні їхньому рок-н-роллу, ні сєрєбру. Сумно. Но ситуацію врятував Лагутєнко, заради якого я власне туди і пішла. Лагутєнко - ще одна любов юності, правда, тільки на перших двох альбомах - "Икра" і "Морская". Всьо решту, що було в нього потім - я принципово не визнаю, за винятком кількох шлягерів. Ілюша шаманив по сцені в тєльняшці та з бубном, співав тупуваті нові пісеньки, улибався своєю незмінною чеширською улибочкою - і залишав по собі досить пристойні враження, як на 42-річного музиканта, сєкс-символа постсовкового простору другої половини 90-х рр. Але він знав, що цього явно недостатньо, щоб довести до оргазму колишніх юних, а тепер вже престарілих фанаток. Зв'язка "Дельфины"-"Утекай"-"Медведица"-"Владивосток 2000" - спасіба, Ілья, це було круто, і пращяй навсєхда. Ах, а більше 10 років тому, за живого Лагутєнка - за такого, яким він був у кліпі "Владивосток 2000" - я б віддала усі зібрані 10-копієчні монетки з пляшки радянського шампанського, нумізматичний альбомчик без особливо цінних екземплярів і душу на додачу.

"...и Друг Мой Грузовик", 17.04.2010, Київ. Та, я жахливо тупила і потрапила на концерт своєї улюбленої української групи тільки тепер, не враховуючи їхнього сайд-проекту "Негрузовики". Але краще пізно, ніж ніколи. І все було так, як мало бути на концерті улюбленої групи. Антон, Ростислав і Денис - неперевершені. За експресією, манерою виконання і смисловим навантаженням, музичними ходами і стилем назагал - дають значної фори всім місцевим бендам. Тому що найкращі. Просто люблю.


tomoyemore: (Default)
Для мене існують власні критерії якості відвіданого концерту.
Одним з них є критерій дефрагментації - тобто, наскільки почуте й побачене оптимізувало кластерну структуру мазгов.
Так от, якщо опиратися на даний критерій, рівно тиждень тому я була на найкращому концерті.
Найкращому за своєю глибокою абсурдністю і прекрасною нереальністю.

Результати дефрагментації від "Самое большое простое число":

1. Какие мы все несчастные уебища.
И мы пойдем с тобой через чащи и пустыни, с переломанными руками и ногами.
Мы ляжем в гигантские кучи листьев и в просто огромные кучи снега.
И ты забудешь, что лучше – плейстейшн или сега.
Мы будем заниматься самыми мерзкими и гадкими вещами.
Но самое страшное, что к концу пути мы будем все теми же уебищами.

2. В очікуванні свят.
Милый друг, ничего не бойся, это просто такая игра.
Каждое Рождество, вместо деда мороза, к самым честным детям приходят доктора.
Вместо хвои – цветное лекарсто, вместо фольги – тревожный сон.
Милый друг, небесное царство – единственный подарок, который обещал нам он.

3. І тепер я точно знаю, як помру.
Не мой сноуборд даст трещину на самом крутом склоне.
Не меня пристрелят в случайной полицейской погоне..
Но я обязательно дотронусь до этого огромного белого шара.
На пальцах останутся белые точки в узорах,
В носу и в мочеиспускательном канале белые трубки,
А в голове – воспоминания о той серии,
где Губка Боб Квадратные Штаны пытался обхитрить кальмара.

Я все сказал, все. Теперь у меня брифинг на том свете.
Но похоже и там на мои вопросы никто не ответит.





Ето

Nov. 19th, 2009 10:45 pm
tomoyemore: (Default)
Не знаю, известно ли тебе, что леса переселяются? Стоит им снятся с места, и они начинают медленное и долгое движение в поисках местах получше. Охотнее всего они отправляются в путь осенью... Как птицы... Или человек... (с) М. Павич
tomoyemore: (Default)

Концерти останнього часу, які необхідно занотувати, час від часу переглядати й тішитись – це було!

1.       Charles Gayle, 17.10.2008, Запоріжжя. Саме його тенор-саксофон, контрабас Хілларда Гріна й тарілки Клауса Кугеля безнадійно й безповоротно підсадили мене на фрі-джаз. Це однозначно найсвобідніша музика в світі.  
 

2.       Sigur Ros, 26.08.2008, Санкт-Петербург. Вдруге, в місті кольору мокрого асфальту – теозіс рівно на час концерту.
 

3.       Дельфин, 01.03.2009, Київ. Концерт у перший день весни і другий найбезвихідніший день мого життя, й така ж безвихідна музика. «И свое отраженье в мелкой глади воды я прицельно разрушу белой пеной слюны». Безвихідна й геніальна.   
 

4.       Сплин, 04.04.2009, Київ. Фанатизм юності не відродився, зате трансформувався у шось таке нєжне і трєпєтне.  З Васільєвим хочеться сидіти поряд на прокуреній кухоньці однокімнатного гадюшника в околицях Пітєра ночь напрольот, слухати касетні записи на старенькій магнітолі, триндіти а жизні, а під ранок на лавочці споглядати сонних людей, які автоматично виповзають на роботу (Сєрьожа Спб-Масква прівєт).
 

5.       Dalai Lama, 05.04.2009, Київ. Вони вже дико прекрасні, а потенційно ще й хедлайнери на Glastonbury in a couple of years :).
 

6.       Lюк, 30.05.2009, Львів. Оля Чакраборті душевна до неможливості, пацани виглядом і звуком рвуть в тряпки. Абсолютно неавтарітєтно заявляю, що на даний час Грузовики й Люки по Україні впєрєді планєти всєй.

А ще часто згадую і буду згадувати Sziget 2006, де за 7 днів сотворилось розуміння, що музика – одна з трьох найважливіших речей в цьому житті. Допомогли в цьому навіть не стільки конкретні відвідані чи пропущені групи (типу Radiohead, Iggy Pop & Robert Plant, Placebo & FF, Prodigy & Ministry, The Exploited & Sick of It All, Gogol Bordello & Лєнінград, Дєті Пікассо & The Orb, Gamma Ray & Cathedral, Горан Бреговіч і Бобан Марковіч), а радше загальна музична істерія навколо і всередині.  

А ще продам шмат простудженої нирки за концерти «Самое большое простое число» і «Tequilajazzz». And may your wishes all be simple...
 

tomoyemore: (Default)
Tav.Mauzer (Бєларусь) – яскрава суміш жосткого хардкорчику з електронними семплами, вибухової сценічної енергетики з конвульсивною пластикою учасників. Сильно, пронизливо і якось безвихідно. „Бєларусь будзе вольнай...”  (на ютюбі)

Neuro Dubel (Бєларусь) – група вже майже 20 років лабає епохальну панкуху зі стьобними текстами. „Belarus uber alles!” (на ютюбі)

Vladivostok (Франція) – „аматорська дископанк група” тупо порвала всіх на Be Free фесті у Львові. Може через проливний дощ, під який стояти і втикати просто нереально, але звук, шоу на сцені й під сценою були дикі. Тут на майспейсі

100°(Чехія) - в Славську звучали надзвичайно переконливо, при перегляді ж кліпів на ютюбі – ніби й нічого особливого. Ось де цінність живих виступів.

„Рура” (Івано-Франківськ) - як візуальний, так і слуховий когнітивний дисонанс, від якого гребе більше, ніж від трави. Просто ги-ги. Притомної інфи в неті, хоча б про дисонансних типажів групи, нарити не вдалося.  

tomoyemore: (Default)
Негатив - день-дошч-болото-намети
 
П’ятниця. Розклалися в офіційному наметовому містечку, на рівень води в річці не глянули, довірились організаторам. Так красиво лєнточками було огороджено, викопані рівчаки для стоку води – похвально звісно ж, але варто думати трошки масштабніше, якщо ти організатор. Тому що. Ніч з суботи на неділю. Проливний дощ. Грають поляки. Ми наскрізь мокрі та в болоті з ніг до голови під сценою. Ведуча лізе на сцену і урочисто проголошує: “Люди, біжіть і рятуйте свої намети, бо річка піднімається”. Прибігаєм. Знаєтє ль, не надто приємно в глупу ніч по коліна в болоті під вигуки “бля, народ, це піздєц, шо тут робиться” - збирати рюкзаки, вивалювати речі і спальники на болото бо-хрєн-знає-де-той-чєхол-грьобаний-в-темноті-дівся, намацувати в болоті штирі від намету і шльопки, і передислоковуватися з тим всім мокроболотним у щось сухе й тепле, якщо таке існує. Коротше більшість з тих, хто провів залишки тієї ночі в грязєгідроспальниках на грязєгідрокеріматах, поїхали в неділю зранку додому. Розумніші поїхали ще в суботу вдень. А зовсім ідіоти, тоїсть ми, залишилися до кінця.  
 
Починати два дні підряд концерти на головній сцені з запізненням у більш ніж дві години – як мінімум некрасіво. Ото сидиш собі вечером в наметі, грієшся коньячком, виходиш посцяти в купальнику (з одягу сухий тільки один комплект, який треба берегти як зіницю ока), слухаєш монотонний дощ, звуки саундчеку, геніальні фрази людей, які проходять повз (щось на зразок “Я йобнутий, ти – йобнутий, і всі тут – йобнуті, шо в таку хуйню сюда приїхали”). Незаперечно цікаво, але ми взагалі то музику приїхали слухати. Музику на вечірній сцені. Денну сцену разом зі всіма денними атракціями провтикали через відсутність сухого одягу після нічних ісполнєній.
 
Пазітів - ніч-дошч-болото-музика
 
Ніч перша: Суцільний нічний кураж в дощ і в болоті. Хто не ковбасився тоді босяком в майках і без майок під сценою, а стояв далі під парасольками в дощовиках – провтикав пів життя. This is Ukrainian Glastonbury! Пофіг під яку музику. Giri – без жодного натяку на оригінальність, пофіг. Mamasweed – ах, ці реггі-вставочки, драйв зашкалював, саме під них мої патли перетворилися в болотні дреди, а біла маєчка, як і всі решту частини тіла, стали суцільного болотного кольору. Віктор Морозов та Мертвий Півень – класика, хоч місцями і повільно, як на мокрих з ніг до голови людей, яким бажано рухатись, щоб не замерзнути. Результати: Колись біла маєчка вже не відпереться(. Майстерно вивихнутий четвертий палець на лівій нозі(. Нічне купання в каналізації( - в темноті виглядало як річка. Мокра і холодна ніч в наметі з присмаком болота на губах, стукотом дощу по мозгах і мріями про фен. Тим не менше, те що творилося в перший день під нічною сценою – не повторилося вже ні на другий, ні на третій, і навряд чи ще колись повториться. Ну хіба вдасться вибратись колись на Гластонбері.
 
Ніч друга: Chilibombers – цікава суміш текстів на зразок “...и друг мой грузовик” (чи то “ідмг” на зразок чілібомберсів – не розберешся) + музики і манери виконання на зразок Шнурова. Народу під сценою місилося мало, порівняно з вчорашнім днем. Під час польських панків погребли рятувати намети. Зе Юкрейніенсів і Скарнемурти не чули – було вже не до музики.  
 
Ніч третя: Найкраща музична частина. Відсутність дощу, огороджене лєнточкою зловонне болітце під сценою. Народ – більшість мєсних славських і чистих приїжджих. “Пропала грамота” - прекрасні, як завжди. Групі „Файно” давно пора вже репертуар обновити. “Farben Lehre” як і минулого року, тупо зажигали. Оце називаєцця драйв чистої води, саме те, що потрібно. Нас з сєстрою розгребло нє-па-дєццкі. Тому лєнточки огорожі й два мєнти не завадили нам і ще кільком таким же дебілам втретє традиційно помісити зловонне болото під сценою, вкритися ним по вуха і набути його стійкого аромату. Повітряний поцілунок для сєстри від вокаліста Войтека все згладив. Останніми були стоградусні чехи (100С), які в плані музики сподобались найбільше за весь фест. Правда, решту народу явно фішку не рубали. А ми відривались майже на самоті майже під сценою до кінця.

п.с. Сєстра [livejournal.com profile] hipien, ну сєстра, ми ж олди ))
п.п.с. [livejournal.com profile] kotyfasolko, дякую, знаєш за що ))

tomoyemore: (Default)

Пройшло майже два роки. Від того чудового літнього дня, коли нам подзвонив тоді ще малознайомий Женя і сказав: "Народ, шо ви робите сьогодні вечером? В мене три пропуски на якийсь концерт десь тут в околиці". Дєло било вєчєром, дєлать било нєчєво. І так з бухти-барахти ми потрапили на останній день одного з найкрутіших європейських рок-фестів - Werchter. Фест проходив біля нашого рідного бельгійського містечка Лювен, в якому пройшли 2 роки нашого життя-навчання-куражів-роботи. 

На фесті пострибали під сценою на Franz Ferdinand, підпали під масовий екстаз на Placebo. Екстаз на "Every you, every me" переріс в оргазм. Хоча, до слова, на тодішньому літньому Сігєті в Будапешті і перші, і другі виступили просто ніяк. 

А потім було одкровення... Сцен на Верхтері лише дві: перша - основна, велика, друга - зовсім маленька, з пірамідальним навісом зверху. Останній виступ. На великій сцені - Deus, улюблений бельгійський виконавець. Народу - тьма тьмуща. А ми рухаємося в протилежному напрямку, до маленької сцени, на якій от-от розпочне свій виступ маловідома, судячи з мізерної кількості людей під накриттям, ісландська група "Sigur Ros". Я не пам"ятаю їхнього виступу, навіть фотографії, які робив Женя, мало про що говорять. Пам"ятаю лише відчуття. Лежу, заплющивши очі, високо в небі на одній з хмар, від легенького вітерця паморочиться в голові. І тільки звуки, що врізаються в тебе... І тільки голос, який підносить тебе все вище і вище, туди де самоусвідомлення повністю розчиняється... Залишається тільки голос і звуки... Там, вгорі... 


Фотки Жені
 

tomoyemore: (Default)

Пити під Boney-M
Курити під Doors
Медитувати під Bauhaus
Засинати під Sigur Ros

tomoyemore: (Default)

Концерт “Muse” в Києві в Палаці Спорту. 
Рівно через тиждень концерт “Агати Крісті” у львівському цирку. 

Перше – нове, мощне, вибухонебезпечне, лазерно-прожекторне. Медіатором по барабанних перетинках. Поглинуло цілком і повністю, не залишивши місця жодним мозковим рефлексіям. Слухові та візуальні рецептори відпрацювали на всі сто. Катарсис відчуттів.

Друге – старе, хороше, спокійне. Бекграунд для круговерті спогадів в голові. Сиділа, загорнувшись в пальто, і згадувала. Катарсис пам’яті.

І будь-які порівняння тут абсолютно ні до чого. В музиці має бути максимальна суб’єктивність.

Profile

tomoyemore: (Default)
tomoyemore

March 2015

S M T W T F S
1234567
89 1011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 23rd, 2017 06:35 am
Powered by Dreamwidth Studios