tomoyemore: (Default)
"Я залишаюсь, це моя країна". На день незалежності поїхала форевер елоун в Чернігівську область. Велотур вихідних: Бахмач - Батурин - Короп - Вишеньки і назад = 160 км. Маршрут легкий, враховуючи, що з Бахмача виїхала уже ближче до обіду в неділю, а в Ірпені була ще засвітла в понеділок. Велосипед для цього маршруту конче необхідний, розібратись з громадським транспортом на Короп, а тим більше на Вишеньки після електрички на Бахмач - малореально. Асфальт рівнесенький, транспорту практично немає, вздовж траси - села з неймовірно милозвучними назвами. І поля, поля, поля...

Палац в селі Вишеньки і ще трохи придорожнього )






tomoyemore: (Default)
Здається, "Бог просто устал нас любить... И гильза от пули навылет... И карта, которую нечем покрыть... И остаемся одни в этом мире..." Від новин хочеться битись головою в стіну. А ще не виходити зі стану алкогольного сп'яніння. А ще здохнути. І потім знову здохнути. Це з деструктиву. З конструктиву залишається тільки переводити гроші на батальони й армію. І як ніколи чекати наступну зарплату. І від усвідомлення, що цей конструктив настільки мінімальний, знову хотіти здохнути. І смерті так багато щодня, як ніколи. І зникає отой зазвичай таємничий з дитинства під сімома замками кордон між життям і смертю. 

Ну а поки що відписуюсь за другі травневі. Проїхались на велосипедах південною частиною Миколаївської області, до моря. Вже традиційно через військові блок-пости і військову техніку на дорогах. Маршрут першого дня: Миколаїв-Червоноармійськ-Очаків, біля 80 км. Так що, виїхавши коло 5 ранку, до обіду вже купались у морі. Ночівля на узбережжі в Чорноморці. Другий день у планах була Кінбурнська коса на катері, але якимось дивним чином катер ми провтикали, тому провалялись цілий день на пляжі. Скучно не те слово, але квитки назад на руках, спека під 40, тому заморочуватись особливо зі зміною планів не хотілось. Третій день - Очаків-Парутине-Миколаїв, через національний історико-археологічний заповідник "Ольвія".

І фотозвіт лежить тут )



tomoyemore: (Default)
Життя продовжується. Доки одні герої гинуть, а нові ряди поповнюються друзями. Війна підходить занадто близько. Повз проїхані на вєлах блок-пости. Повз зустрічні БМП з українськими прапорами на дорогах... Перший велотріп в цьому сезоні припав на Полтавську область. Маршрут класичний і  простий, як дошка: Гребінка-Лубни-Миргород-Гоголеве-Великі Сорочинці-Диканька-Полтава. Кілометраж - біля 240 км. Їхали неповних три дні.

Туди діставались на неймовірно переповненій електричці Київ-Гребінка. Всі намагались виїхати з Києва на травневі. Не всім, правда, це вдалося. Пасажири електрички періодично закидали наші вєли сумками з дачним інвентарем і прикидали, скільки людей могло б додатково влізтись у тамбур, якби не наші вєли. Мокрі люди прилипали до мокрих нас. Веселі три години видались, коротше. Але коли в Гребінці ми підкріпились гігантськими порціями вареників в місцевій кафешці за 10 грн. і рушили ідеально гладкою дорогою повз чистенькі свіжо помальовані хатки з квітниками навколо - життя почалось налагоджуватись. А свіжо помальовані не тільки хатки, а й бруківка на зупинках, і самі зупинки. І це все не тільки вздовж траси. На виїзді з Гребінки звернули помилково до села Лазірки. І серце не переставало тішитись від цієї ідеально рівної сільської дороги і красивих сільських хатин. Коротше, Полтавська область - приклад для інших регіонів неньки.


Проїхатись Полтавщиною ) 



tomoyemore: (tlen i vavilon)
Традиція об'їжджати на роверах восени некатані території Криму збереглась. Правда, цього року зовсім не порадувала погодою. Штормові вітри й дощі супроводжували нас усі 4 дні поїздки Керченським півостровом. Попередні плани маршрутів обламувались кожного дня розмитими грунтовками, холодними вітрами в лице, проколами і дебільними порядками на місцях. Було випито рекордну кількість коньяку, з метою охорони тепла ясношо. І незважаючи на все це, мозги непогано так провітрились і прочистились від всякого хламу. Зачепили за маршрутом шматки Керчі, Тобечикського озера, Опукського заповідника, Булганакських сопок, Щьолкіно і Казантипського заповідника.

Усе шматками під катом )

tomoyemore: (tlen i vavilon)
Ну ніяк цього літа з музикою не склалось. Ну Blur в принципі пролетіли - далековато грали, але провтикати ні за що ні про що любімєйших Godspeed You! Black Emperor і Fucked Up в сусідніх Катовіце з власної дурості - цього собі не прощу. І саме ця бєзисходність підштовхнула мене випробувати черговий раз долю і завітати на вітчизняний Захід Фест. З основних причин, окрім бєзисходності, був реюніон Далай Лами і обіцяна стара програма Скрябіна, композиції якого я трєпєтно й ностальгійно люблю рівно до альбому "Казки".

І от якщо Dalai Lama ощасливили своїм виступом, то Скрябін чмо рідкісне. Не зіграв жодну пісню зі старого, окрім "Клею". Грав непанятно шо і непанятно як. Ніс зі сцени дивовижну пургу, чим дико радував місцеві маси народу. Ось така пічаль. Зате після нього ситуацію неочікувано реабілітував рідний Бумбокс.  Даво їх не чула і якось зайшло. Звук, мелодика, вокал, відеоряд, Хливнюк сам по собі - склались в такий собі образ адекватної групи, якій дивом вдається заробляти гроші на пристойній і достатньо цікавій музиці в нашій країні. А от від нового варіанту пісні "Квіти в волоссі" я просто розпливлась, особливо тоді, коли почалось "біда не в тім, що свище вітер лютий".

Ну і з основного - відкрила для себе The Retuses. Нереально прекрасну групу, учасникам якої до 20 років, але грають так, що завертається все, що може завертатись. Від вокалу Міші Родіонова там в принципі кидає в трємор, але і дєвушка з баяном, і бурят з укулеле, і ударник з незмінною умішкою на лиці, і труба вокаліста, і ці бейрутівські мотиви, і великорусскіє тексти Єсєніна. Все було настільки органічне і мощьне, що просто нема слів.

І ще закину сюди кілька фоток з давніх покатушок Олевськ-Камінне Село-Коростень.

Власне, фотки за маршрутом, практично без тексту )

tomoyemore: (rudimentary peni)
Закінчення літа святкую черговим обломом планів на чергову відпустку. От чому, як тільки я починаю вірити в істину "захотів туфлі - маю туфлі, захотів костюм - маю костюм", життя мене різко б'є в щі з вертушки з криком "нє люблю відпустки". Ну але ніч з температурою тіла під 40 в поїзді "Луганськ-Київ" дарує безліч видінь і прозрінь.

Одне з прозрінь. Якщо останні три тижні з музики слухати виключно підбірки груп "Соломенные еноты" і "The Retuses", під час нічних галюцинацій їх пісні будуть відбійним шахтарським молотом розплющувати залишки твоєї морозно-гарячої свідомості на спальних приналежностях Укрзалізниці.

Одне з видінь. Весь Луганськ з його ненажерливими маршрутками, індустріального виду готелями, русофільними кафешками "Плакучая ива" та "Вечерняя Москва", пам'ятниками шахтарям-гідроманіторщикам і труженіку Луганщини - раптом перетворюється на величезну незрозумілу істоту з усіма цими елементами в собі. І я так і не встигаю добігти з висолопленим язиком до місця свого призначення - чи то Києва, чи то Карпат, опинившись на її шляху з усіма трагічними наслідками по тому.

Отже, так неочікувано сумно опинившись на три вихідних дні в оточенні чотирьох стін Ірпіня, трохи поповню свій нотатник побаченим і прочитаним. Почну з велопоїздки середини літа Подніпровською рівниною через 4 області за маршрутом - Прилуки-Густиня-Ладан-Пирятин-Каплинці-Березова Рудка-Кононівка. Найкращим моментом подорожі стала ночівля біля 230-метрового дерев'яного мосту - просто унікальне місце.

Подніпровська рівнина - 4 області за 2 дні )

tomoyemore: (slon)
Літо продовжується, відповідно і я продовжую спамити мильними фотками з велотріпів вихідних днів. Взагалі літо - пора, коли автоматично зникає потреба прибирати хату, прати, готувати їсти, купувати речі і т.д. Час прискорюється з неймовірною швидкістю. Дім зменшується в усіх смислах. Не так, як в студентські роки і в період роздолбайства, коли він взагалі зникав на цей час. Зараз він зводиться до чогось незначного і малопотрібного. Простору надворі стає занадто багато. І тільки кіт після чергового повернення додому голосом і поглядом досить грубо намєкає на нашу істинну сутність підріл.

Два дні катались Миколаївською областю, гранітно-степовим Побужжям. Маршрут попередньо був спланований на 3 дні, але в процесі все як завжди переграли. Вийшло наступне: Миколаїв - Вознесенськ - Актово - Трикрати - Южноукраїнськ - Семенівка - Мігія - Первомайськ. До Кіровограду не доїхали. Разом вийшло біля 230 км, половина з них - по неможливим сільським грунтовкам і незрозумілим польовим стежкам вздовж Бугу. Не дуже добре аукнувся в подорожі путівник "ВелоУкраїна", який рекомендував даний маршрут їхати саме цими сільськими грунтовками і польовими стежками. Їхати ними абсолютно нереально. Краще вибирати дороги довші, але з хоч якимось асфальтованим покриттям. Це свята аксіома.

Традиційні фотки з покатушок )

summer
tomoyemore: (tlen i vavilon)
От і дочекались літа, а точніше - "какой-то странной, быстротечной, сумбурной хрени, которую и не почувстовать толком  в настоящем моменте, а когда уже поймешь, что все было круто, оно и кончиться". З планами поки що не дуже складається, тому відзвітую за травневі. Катали три дні Карпатами за маршрутом Воловець - Пилипець - Міжгір'я - Синевирське озеро - Колочава - Вільшанське водосховище - Хуст - Долина нарцисів - Мукачево. До Синевирського озера ще з часів ранньої юності не могла ніяк доїхати, а з вєлом стало простіше закривати от такі сторінки.

Там ведмеді, коти, нарциси, піонери і гори )

tomoyemore: (ya)
Починає складатись хороша традиція кожної осені їздити з роверами в Крим.
На цей раз проїхались від пн. Демерджи до Феодосії східною частиною південного берегу Криму, де ще не катали. І хоча зовнішні обставини були якось очевидно проти нас і цієї поїздки, вона все-таки вдалась, хоч і в скороченій формі.

Отже, маршрут на 5 днів: Ангарський перевал - пн. Демерджи - Лучісте - Малоріченське - Морське - Судак - Новий Світ - Старий Крим - Орджонікідзе - Феодосія - Владиславівка. Загальний кілометраж невеличкий, 220 км, але треба врахувати мегаважкий штурм пн. Демерджі з вєлами на горбах у перший день, здерте і зашите коліно там же, гірські серпантини по трасі до Судака, ну і приємне зависання у Новому Світі протягом майже двох днів. Погода тішила, за винятком нічної зливи в Новому Світі - хмарність і морський бриз.

Традиційний звіт під катом )

tomoyemore: (fly)
5 днів катали на вєлах по південному Тернопіллі і трохи по Буковинським Карпатам. Накатали разом десь до 400 км. З них - пів дня по горам, день по лісовим і польовим стежкам, три дні на спеці +38, день під дощем і день з потужним вітром в лице. За перші три дні скупались в 6 річках і потоках.

Маршрут наступний: Чернівці - Вижниця - перевал Німчич - Протяте каміння - Розтоки (Буковинські водоспади) - Заліщики - Червоногруд - Джуринський водоспад - Язловець - Бучач - Ягільниця - Чортків - Буданів - Теребовля - Микуличин - Тернопіль.

Попередній маршрут включав ще містечка східного Тернопілля, але у зв'язку з черговими змінами планів довелось їх відкласти до кращих часів.

Все остальное под катом )

tomoyemore: (tlen i vavilon)

Нарешті докотились наші колеса і до Тернопільської обл. Маршрут чергового велотріпу на вікенд: Тернопіль-Збараж-Вишнівець-Почаїв-Кременець-Білокриниця-Дубно. Разом орієнтовно 170 км за півтора дні.

Початково передостанньою запланованою точкою маршруту мав стати Тараканівський форт. Проте, вранці наступного дня у нас виявились два проколи, а в обід відправлялась здолбунівська електричка на Київ. Так що вдруге уже цей форт пролетів повз.

Краса вздовж маршруту в стандартних фотографіях )
tomoyemore: (tlen i vavilon)
Самоорганізація як кульгала все життя, так і продовжує кульгати. І внутрішнє зобов'язання писати сюди хоча б раз в місяць кануло в Лету. Бракує навіть на мінімальні зусилля створити мінімальний контент. От хіба прийде натхнення поклацати фотіком, як на вихідних, то і заставляєш себе писати.

Коротше, катнули на три дні вихідних Одеською областю на вєлах. Початковий маршрут був наступний: Ізмаїл - Вилково - Білгород-Дністровський. Як виявилось на місці, з Одеси до Ізмаїла зранку курсують автобуси з переповненими багажниками і запхати туди велосипеди навіть у складеному вигляді - неможливо. Маршрут перепланували на Білгород-Дністровський - Вилково - Ізмаїл.

Електричкою доїхали до Білгорода і звідти зразу з обіду виїхали місцевими роздовбаними грунтовками на Вилково. З численними перипетіями - у вигляді педалі, яка постійно розкручувалась. З пошуком по селам шестигранних ключів, щоб її закрутити. З заїздом в болото глиняного чорнозему, який твердим каменем ліг на наші колеса і забився під болотники. І тому подібним. Коротше, вечір закінчився в Татарбунарах, в хаті хорошого дяді Вані та його дружини, з чаєм і пиріжками. А також з розкладанням намету в кромєшній темноті біля траси в кущах під тими ж Татарбунарами.

Другий день проїхали з Татарбунар до Вилково. По дорозі катнули до моря в Приморському, скупались. Найприємніша частина дороги - з Приморського до Вилково, через плавні Дунайського біосферного заповідника. В самому Вилково дуже цікаво, незважаючи на загальну убогість і стан чистоти міста. Катались на лодці з виїздом на Дунай і до островів старообрядців. Смажена риба - найсмачніша з тих, які доводилось пробувати.

Наступного третього дня виїхали з Вилково до Татарбунар назад. В Ізмаїл їхати не ризикнули, невідомо чи вдалось би сісти на щось до Одеси. В Татарбунарах нас підібрав хороший пацанчік на бусіку і довіз до с. Монаши, за 35 км до Білгорода. Так що в після обіду ми уже гуляли фортецею в Білгороді й купались в бруднуватому лимані. Далі - електричка до Одеси і поїзд на Київ. Загалом катнули 240 км. При кращих розкладах можна було б і більше, звичайно. І звичайно, цікаво було б катнути ще з Вилково до Ізмаїла.

Ну і стандартний фотозвіт майже без тексту )

tomoyemore: (ya)
Черговими велопокатушками ми попрощались з літечком, а заодно освоїли наступні неходжені й некатані піски Криму. Проїхали майже за три дні 235 км, якщо вірити гуглмепс. Маршрут - від вже рідної Новоолексіївки Херсонської обл. через всю Арабатську стрілку, далі до Феодосії / Коктебеля, і назад до Владиславівки. Один день провалялись в Коктебелі на пляжі плюс закриття Джаз Коктебелю з Аліною Орловою, БГ і Red Snapper. Ще день пішов на поїзди і електрички. Разом - 5 днів рівнесенько.

Read more... )

tomoyemore: (sigur ros)
Нарешті зібралась з силами і фотографіями, щоб відписатись в кінці червня за поїздку на перші травневі. Будучи пересічним офісним планктоном, на травневі сидіти вдома нам було якось не комільфо. Тому забрали наші вєли з техогляду після їх затяжної зимової сплячки на балконі, і поїхали в Асканію-Нову яко істинні любителі рідної фауни. Підготовка до поїздки включала попереднє замовлення кемпінгу та екскурсії по Чапельському поді. Всі контакти тут: http://ascania-nova.com. Кемпінг "Фортуна", до речі, досить таки непогане місце для ночівлі. Жили в кімнаті з 10 ліжками, але, на щастя, сусідів не було. Таким лінивим велосипедистам як ми, їхати туди і звідти можна трьома способами: 1. Через Нову Каховку. Для цього треба пензлювати на поїзді до Херсону, звідти пересідати на електричку до Нової Каховки. А звідти уже на вєлах - 70 км до Асканії. 2. Через Армянск. Ми таким способом їхали до Асканії. Прямий поїзд "Київ-Сімферополь" з висадкою на станції "Армянск". Нюанс - треба встигнути вискочити з поїзда з вєлами за 2 хв. Кілометраж до Армянска - десь так само 70 км. 3. Через Новоолексіївку. Так ми їхали вєлами з Асканії до Новоолексіївки, коли повертались до Києва. Кілометраж - біля 75 км. І той самий нюанс - за 2 хв., доки поїзд стоїть на станції, треба встигнути заскочити в нього з розібраними вєлами.

Read more... )



tomoyemore: (fly)

Ну от, повернулися ми з десятиденної велопоїздки з наметом по Криму. Маршрут стандартний, не надто напряжний, але для двох тлумків, які в Криму ніколи толком не були й на вєлах ніколи на серйозні відстані не каталися – якраз те, що треба, щоб раз і назавжди закохатися в цей півострів. Загальний кілометраж маршруту - біля 190 км. З Бахчисараю до Севастополя - грунтовки і непротоптані лісові стежки, з Севастополя до Ялти - асфальт. І постійно - дикі перепади висот. Зважаючи на те, що покатушки відбулись в липні, їхати з 11.00 до 15.00 неможливо через спеку. В цей час відлежувались в морі.   

День перший. Бахчисарай, Чуфут-Кале, Челтер-Коба, Сюренська фортеця.
День другий. Ескі-Кермен.
День третій. Інкерман. Севастополь. Херсонес Таврійський.
День четвертий і п’ятий. Казачья Бухта. Мис Херсонес.
День шостий і сьомий. Балаклава. Інжир.
День восьмий. Ласпинська бухта.
День дев’ятий. Мис Сарич. Форос. Кацивелі. Сімеїз. Алупка.
День десятий. Місхор. Гаспра. Лівадія. Ялта. 

Під катом - великий топонімічний звіт, в т.ч. з місцями ночівлі, цінами й фотками )




Profile

tomoyemore: (Default)
tomoyemore

March 2015

S M T W T F S
1234567
89 1011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 23rd, 2017 06:31 am
Powered by Dreamwidth Studios