tomoyemore: (Default)
Трохи з поїздок в ДНР. Переселенців залишу на потім.


Як завжди, щоб не забути ) 

Будівля дитячої поліклініки після обстрілів

tomoyemore: (ya)

Люди вдома

З одного боку, люди вдома скурюються і спиваються. Не покидає враження, що дружиш з наркологічним диспансером (с). В перервах між атхадняками, на їх обличчях блаженні усмішки, ніби вони точно щось знають – те, що тобі не дано, тільки посвяченим. Буковскі, Довлатов, Керуак, Сід і Джиммі, Вєнєчка Єрофєєв точно щось знали.

З іншого боку, люди вдома мають сім’ї та виховують по двійко дітей. В перервах між домашніми клопотами, нестачею грошей, заколисуванням малят і підробітками в інтернеті по ночах, на їхніх обличчях ті ж самі блаженні усмішки, ніби вони точно щось знають – те, що тобі не дано, тільки посвяченим.

А ще є ті, хто зависли десь посередині – непосвячені. Це так, ніби балансувати на вузькому канаті. І добре, коли принаймні усвідомлюєш, куди і заради чого йдеш. Головне, перейти бар"єр соліпсизму. А може, нуйогонах, вніз-галавой-пращяй-шар-зємной – в один або другий бік. Тільки як потім звідти вилізти назад?

Ну але це все до того, що я вас люблю і скучаю (змахуючи слєзу).

Тростян
Суцільні обломи зі снігом і обмеженість в часі призвели до неможливості поїхати на Драг і Бук. Довелося відкатати на Тростяні. Ну що можна сказати? За 9 років моєї відсутності там пачьті ніхєра не змінилося. Вам хочеться захопливих атракцій?

Проїхатись на уазіку по дорозі на Тростян і зрозуміти, що «в ямах на дорогах виновны черви, которые живут под асфальтом и долбут его изнутри»? Простояти 2 години в черзі на кріселку? Слалом-гігант між мєсних і панаєхавших, які катаються виключно на санках і надувних подушках? Почути, рушаючи на бугелі, навздогін оце миле «впєрьод, блядь» від мєсного бугєльщіка зі святковим перегаром і зрадіти, що це було не «впєрьод нахуй». Зрозуміти, як можна кататись при повній відсутності снігу, а наявності лише льоду, болота, кочок і трави по пояс? Проїхатися по кінському гівні на західному траверсі? Зрештою, наткнутися на цьому ж вузькому траверсі на коня, запряженому саньми з туристами, який вигулькує з-за повороту?

Хочеться? Вам звісно в Славськ! На Тростян! На істинно величну й прекрасну Гору, яка не знає ратраків, сніжних пушок і мінімальних капіталовкладень останніх 30 років, проте за один сезон забезпечує 80 відсотків населення Славська та ближніх сіл матеріальною базою на цілий рік. А також не перестає тішити своєю наявністю любителів бюджетного зимового відпочинку м. Львова та Стрия.

За...бало!
Отак і живьом. В країні нєпуганих ідіотів. В країні Тигрюлі з месіанським ухилом, Кавунія-розфарбувати-країну, Таксказаць-зекопрофєсора-з-святомученицьким-свєтящімсяізнутрі-ликом-на-постерах-очудєсафаташопа, й Нинідіючого, який чомусь вважає бджолярство важливішим за економічну жопу нев..бенних масштабів на рідній неньці. А свою жопу для голосування я підніму тільки тоді, коли з"явиться кандидат, який спробує декілька тижнів переночувати на вулиці зимою при -20, вкриваючись картонними коробками. Так як один знайомий дєдушка, який все життя чесно відпрацював настройщиком музичних інструментів, щоб опинитися на вулиці з мінімальною пенсією для харчування вряди-годи.

Прарвьомся :)

tomoyemore: (Default)

Збори членів комісії молодіжного активу партії "Наша Україна - Народна Самооборона" на Луганськ. Ми: 
- Блядь, звідки ці всі рагулі, в яких, м’яко кажучи, зашкалює інтелектуальний рівень, алкогольні тенденції, культура мови, марки спортивних костюмів і гострота носків взуття.
(Цим молодіжним активом виявився цвіт гуртяги Політеха. Більшу половину з них ми не бачили тверезими протягом всієї поїздки і перебування на Луганщині). 

Один з рагулів, виблискуючи золотими зубами, до координатора чужої групи:
- Блядь, @#$%^&*, скока дєнєг будут платіть? А хдє гарантія?

В глибоких роздумах щодо доцільності поїздки взагалі, ми: 
- Блядь, коли ж ми все-таки їдем?
(Мали виїжджати в четвер, потім в неділю. В неділю після обіду вияснили, що їдемо в понеділок)

В поїзді, поміж розпиванням другого ящика водкі, рагуль:
- Блядь, да нє буду я водку з горла піть, дайтє мнє пластіковий стаканчік. Ми ж, блядь, культурниє люді. 

Поїзд, 3:00 ночі-ранку. Хорове виконання вдесяте Кіпєлова „Я свабодєн” і української народної „При долині кущ калини”. Ми до провідників:
- Блядь, ну покличте ж нарешті міліцію, щоб заткнули тих долбойобів п’яних.

Поїзд, 4:00 ночі-ранку. Дєвушка вертається до своєї компанії з сусіднього вагону і ричить на весь вагон:
- Блядь, ну це піздєц, чьо всі сплять?

Луганськ. Там нас поділили. Я опинилася в невеликому шахтарському містечку. П’ятниця, перша зустріч з комісією на виборчій дільниці. Повний бардак, ніхто не знає як і що робити, відповідно ніхто нічого не робить. Я:
- Блядь, де всі? Хтось щось буде робити? Де списки? Де протоколи?

Почала читати закон, почала вимагати від комісії щось робити – хоча б зі списками. Голова комісії до мене:
- Блядь, ти што думаєшь, сама умна, да? Да викінь нафіг свой закон. Что мнє закон, ми всєгда дєлалі, как в акружной камісії гаварят. 
(Ніби я винна, що в окружній комісії такі ж долбойоби, як і на виборчій дільниці)

Заступник штабу НУНС:
- Ти знаєш, што ваших пятєрих львовскіх члєнов комісії сєводня арєстовалі? В основном за очєнь нєтрєзвоє состояніє і нємножко за украінскій язик. Харашо, што у мєня в атдєлєнії знакомиє – уже атпустілі, да. 

Субота. Гуляла поміж будинками. Споглядала трагічний індастріал. Слухала політичні теревені місцевого народу на лавочках. Дізналась багато цікавого. Наприклад, 
- Да во львовской областє, блядь, ВСЄ гаварять на польськом язикє, ібо ето політіка Ющєнка такая.

Неділя. Вибори. В перерві між виписуванням бюлетенів розговорилася з членом комісії від ПР, яка заявила мені в лице:
- Да в вас там, блядь, на Западной Украінє война ідьот. Ми всьо знаєм. У вас там бандеры і война. 
(Народ надзвичайно проінформований) 

Явка виборців висока. Шкандибають на дільницю бабульки і дідульки на костурах, ведуть один одного під руки. Тремтячими руками ставлять підписи або хрестики в списках. Їх заводять в кабінки, деяким допомагають проголосувати. Деякі хрестяться перед тим, як кинути бюлетень в урну. Проклинаю йобаних політиків, які довели народ до такого, блядь. 

Голосування за місцем перебування, себто на квартирах. Люди старенькі, ходити не можуть. В квартирах - повна жопа, настільки рівень життя цих людей за межею бідності. В голові крутиться фраза "Материальный быт определяет существование". Найбільше вразила одна квартира: розвалені стіни, бетон і цегла під ногами, замість скла у вікнах – картон, меблів нема. Виживає в таких умовах старенька бабулька з розумово неповносправною донькою вже більш ніж 30 років. Донька до нас:
- Я за Януковіча! Я галасую за Януковіча! Я люблю Януковіча! 

Закінчення голосування. Підрахунок контрольних талонів, бюлетенів, списків. Знову ж члени комісії демонструють високий професіоналізм у знанні закону та високий рівень знання української мови.
- Да чьо ти мнє етот закон тичєшь, блядь? Што ето за мова така?

Перекладаю, показую на пальцях процедуру підрахунку голосів. Беру протокол і олівцем його заповнюю, бо після годинного пояснення ніхто так і не зрозумів різниці між “недійсними бюлетенями”, “зіпсованими бюлетенями” і “бюлетенями, які не підлягають врахуванню”. 
- 906 голосів. 633 – ПР, блядь, 64 – КПУ, 55 – СПУ, 23- БЮТ, 11 – НУНС... 
(Мені все одно. Я взагалі аполітична особа) 

Калькулятор. Нема одного бюлетеня. Перерахунок. Нема. Три години шукають один бюлетень. Починаю рахувати сама. Всі сидять і дивляться. Знаходжу. Запаковуємо. Секретар пише протоколи. Спостерігачі крутяться біля секретаря як стєрвятніки і довбають його кожних 3 хвилини:
- Да піши, ти, блядь, скарєє.

Секретар до спостерігачів страшним криком:
- Блядь, заєбалі, скока можна. Забєрітє іх, блядь, атсюда. Я нє магу, блядь, пісать. 

Нерви на межі. Читаю вголос, як правильно запаковувати списки і протоколи. Голова комісії до мене:
- Блядь, я ж тєбя сєйчас убью етой тваєй кнігой с законом. 

Ще був день в Луганську і довга дорога додому, під час якої нам видали всі обіцяні перед поїздкою гроші. У зв’язку з цим молодіжним активом НУНС протягом поїздки назад було випито просто неймовірну кількість алкоголю, який на кожну компанію вимірювався в ящиках, закуплено величезну порцію київських тортів на станції “Київ” та дико-рожевих м’яких іграшок. 

Коротше, до чого я це все. До сепарації, блядь. Навіщо нам, наприклад, Луганська і Донецька обл.? 

п.с. Мар’яся, довічне доземне спасибі за поїздку.

Page generated Jul. 23rd, 2017 06:41 am
Powered by Dreamwidth Studios