tomoyemore: (nick blinko)
***
Я долго думал, откуда на улице взялся тигр. Думал, думал, думал, думал, думал, думал, думал, думал... В это время ветер дунул, и я забыл, о чем я думал. Так я и не знаю, откуда на улице взялся тигр.

***
Господин невысокого роста с камушком в глазу подошел к двери табачной лавки и остановился. Его черные, лакированные туфли сияли у каменной ступенечки, ведущей в табачную лавку. Носки туфель были направлены вовнутрь магазина. Еще два шага, и господин скрылся бы за дверью. Но он почему-то задержался, будто нарочно для того, чтобы подставить голову под кирпич, упавший с крыши. Господин даже снял шляпу, обнаружив свой лысый череп, и, таким образом, кирпич ударил господина прямо по голой голове, проломил черепную кость и застрял в мозгу. Господин не упал. Нет, он только пошатнулся от страшного удара, вынул из кармана платок, вытер им лицо, залепленное кровавыми мозгами, и, повернувшись к толпе, которая мгновенно собралась вокруг этого господина, сказал:

Не беспокойтесь, господа: у меня была уже прививка. Вот видите – у меня в правом глазу торчит камушек. Это тоже был однажды случай. Я уже привык к этому. Теперь мне все трын-трава!

И с этими словами господин надел шляпу и ушел куда-то в сторону, оставив смущённую толпу в полном недоумении.

***
Когда я вижу человека, мне хочется ударить его по морде. Так приятно бить по морде человека!

Я сижу у себя в комнате и ничего не делаю.
Вот кто-то пришел ко мне в гости, он стучится в мою дверь.

Я говорю: "Войдите!" Он входит и говорит: "Здравствуйте! Как хорошо, что я застал вас дома!" А я его стук по морде, а потом ещё сапогом в промежность. Мой гость падает навзничь от страшной боли. А я ему каблуком по глазам! Дескать, нечего шляться, когда не звали!

А то ещё так. Я предлагаю гостю выпить чашку чая. Гость соглашается, садится к столу, пьет чай и что-то рассказывает. Я делаю вид, что слушаю его с большим интересом, киваю головой, ахаю, делаю удивленные глаза и смеюсь. Гость, польщенный моим вниманием, расходится все больше и больше.

Я спокойно наливаю полную чашку кипятка и плещу кипятком гостю в морду. Гость вскакивает и хватается за лицо. А я ему говорю: "Больше нет в душе моей добродетели. Убирайтесь вон!" И я выталкиваю гостя.

***
Однажды Петя Гвоздиков ходил по квартире. Ему было очень скучно. Он поднял с пола какую-то бумажку, которую обронила прислуга. Бумажка оказалась обрывком газеты. Это было неинтересно. Петя попробовал поймать кошку, но кошка забралась под шкап. Петя сходил в прихожую за зонтиком, чтобы зонтиком выгнать кошку из-под шкапа. Но когда Петя вернулся, то кошки уже под шкапом не было. Петя поискал кошку под диваном и за сундуком, но кошки нигде не нашёл, зато за сундуком Петя нашёл молоток. Петя взял молоток и стал думать, что бы им такое сделать. Петя постучал молотком по полу, но это было скучно. Тут Петя вспомнил, что в прихожей на стуле стоит коробочка с гвоздями. Петя пошёл в прихожую, выбрал в коробочке несколько гвоздей, которые были подлиннее, и стал думать, куда бы их забить. Если была бы кошка, то конечно было бы интересно прибить кошку гвоздём за ухо к двери, а хвостом к порогу. Но кошки не было. Петя увидел рояль. И вот от скуки Петя подошёл и вбил три гвоздя в крышку рояля.
tomoyemore: (tlen i vavilon)
Кажется просто невероятным, как человек добровольно соглашается большую часть своей короткой жизни проводить между двумя тьмами. Наивно уверенный, что его надежно охраняют внизу прочный пол, а наверху балки потолка, он даже не думает о пагубности такого образа жизни. Конечно, редко случается, что люди проваливаются в подвальную тьму или им на голову обрушивается тьма чердачная. Дело в том, что коварные магнитные силы, царящие между этими тьмами, вызывают их медленное, но неумолимое сближение. С течением времени уютное для человека жилье превращается в пожизненную ловушку. Тогда, пришпиленный к собственной коробке, он ясно осознает фатальность своего заблуждения, однако, как правило, не находит достаточно сил, чтобы освободиться, а его душа отчаянно трепещет и бьется, попавшись в страшный капкан, пока не окончится жизнь (c) Горан Петрович "Атлас, составленный небом"

Сербська література і березневі Бескиди )

tomoyemore: (nick blinko)
За наводкою прошарених сєстьор на минулих вихідних нарешті дійшла до Оруелла. Після перетягнутої алкогольної прози Міллера і Керуака, Оруелл зайшов просто, швидко, чітко і прямо в точку. Поза "1984" і "Колгосп тварин", "Фунты лиха в Париже и Лондоне" - не менш геніальний, з немалою долею іронії, твір про особистий досвід бідності, чорних робіт, голоду, ніщети і бродяжнічєства. А відчуття - практично універсальні. Принаймні з крихт власного чорноробочого досвіду прибирання будинків, миття тарілок в столових, сезонний збір грушок, прасування сорочок і т.д. "Да будет фикус" - твір теж цінний, про програну війну 30-річного поета з бізнес-Богом, який дає чітку картину процесу й наслідків свідомого атріцанія грошей, достатку, нормальної роботи з кар'єрними перспективами і приналежності до середнього класу.
tomoyemore: (fly)
 Спочатку ми виграли першу премію, тобішь 400 євриків, за фотку з Чорнобиля. За що велике спасибі Даніелю, який не полінувався видрукувати мої фотки у великому форматі і занести їх в бібліотеку італійського містечка Guidizzolo, в якому проходив 6 національний конкурс фотографії премії імені Роберто Баллані на вільну тематику. І спасибі бойовій подрузі Тетянці, яку доля закинула на руїни Колізею, але вона не забуває тут про своїх. От власне і фотка з дитячими протигазами на підлозі школи, яка виграла. І яка псує цей позитивний пост. 


Потім був концерт в Хлібі італійської постпанкової групи Soviet Soviet. Хулє, пафосу не буду розводити. Пацани були чьоткі і красіві. І грали чьотку і красиву музику. Чим підняли мій упавший дух до максимального рівня позитиву. Вітчизняних Seahorse успішно пропила в сусідній забігайлівці. Про що потім довелось пошкодувати. Казали, що рвала група неймовірно, з вокальними примочками, всьо по фірмі.

Потім під час чергового відрядження в захолусте містечко Донеччини, в не менш захолустому вокзальному книжковому магазині я знайшла - о, чудо! Збірник 60 розповідей Айзека Азімова. На 1260 сторінок. За 100 грн. Пауза. Екстаз.

Ну і нарешті, найголовніші винуватці життєвого пазітіва - канєшно же британське тріо Tiger Lillies. Даждалісь, що називається. 21.03.2011, Київ, Sullivan room. Заради такої події приїхали в столицю міст руських сєстра-Компас з Вітьою. І в такому нашому тріо ми й переживали чудесні моменти життя прямо під сценою, пів метра від милого барабанщика. На барабанній міні-установці висіла гумова курка догори ногами. Барабанщик витягував з чудодійного чемодана брудних гумових ляльок і надувні кості, розвалюючи ними свою саморобну установку. По потрісканій білій фарбі на лиці вокаліста текли криваві сльози від червоної фарби на очах. Вокаліст легко міняв гармошку на маленьку гітарку і рояль. І був органічним і прекрасним як при виконанні оперних балад, так і при виконанні кабаре-плясок. Контрабасиста ми не бачили, але він був теж прекрасним )). Їх хоч і називають антисоціальними, імхо, вони є найточнішим вираженням соціуму як такого. Хрестоматійного вираження навіть - все-таки 26 альбомів випустили.

Потім ще були винятково екстрамальні вєлопокатушки по степах Херсонщини і світ фауни в Асканії-Нові. Але про це відпишусь пізніше. Поки що всім удачно досвяткувати травневі, навіть тим, хто не святкує. Всіх люблю гггги. 


tomoyemore: (nick blinko)
В пості нагло використано рядки геніального твору Федора Сваровского "Бой при Мадабалхане" з не менш геніальної збірки "Все хотят быть роботами". Рядки щедро пересипані весняним унинієм мого духа, "тяжестью мыслей", "непонятной тоской" - коротше, всім тим, з чим не варто зв'язуватися за наявності таких хитких і непевних речей в житті, як радість і позитив. 

Ви залишаєтесь оптимістами, незважаючи ні на що? Ви тонко відчуваєте красу цього світу? Ви точно знаєте, що все буде добре? Ви переконані у своїй потрібності, важливості й безлічі позитивних рис? Вас усі люблять?

Тоді ми йдемо до вас, або чергове заняття з курсу негативного мислення )

За знахідку геніального автора і геніальної збірки дуже хочеться подякувати [info]vasukov 
Не зря існує жж, поки в ньому є люди, яких щось зачіпає так само, як тебе. 

tomoyemore: (ya)
УКРІНФОРМ повідомляє:
У Кременчуці невідомий палій ледь не щодня нищить іномарки. Припарковані біля житлових будинків автомобілі, підпалюються невідомим зловмисником. Усі вони згоріли. Мотиви підпалювання іномарок залишаються невідомими (с)

Кундера відповідає:
Если мы отказываемся признать значимость мира, который считает себя значимым, если в этом мире наш смех совсем не находит отклика, нам остается одно: принять этот мир целиком и сделать его предметом своей игры; сделать из него игрушку. Авенариус играет, и игра для него - единственная значимая вещь в мире, лишенном значимости (с)

А я брєду в брєду
Літо видалось саме таким, кундерівським - до нестерпності легким, позбавленим значимості, проте, не позбавленим пафосу. Тому що легко перетворити на гру все те, що прийняв для себе до кінця... те, що перестало бути для тебе важливим.

А наприкінці літа почалась традиційна ломка за горами. І рівно на наступний день після прибуття з сьострами на верховинські полонини в рамках довгоочікуваної відпустки, світ дав мені чергового копняка під зад, дуже жорстко ткнувши носом в те, що справді найважливіше і найзначиміше в житті. А нам і одного дня вистарчило, щоб залізти в хмару, зачеплену за Вухатий камінь, і так протриматись до сніжно-лижної зими.

І якщо не буде чергового копняка під зад, за кілька днів мене чекає невимовна радість від живого Tricky, до якого навіть Грузовікі ідуть просто в нагрузку - доземний уклін Гогольфестові! Буде Музика... Музыка: насос для надувания души. Гипертрофированные души, превращенные в большие шары, возносятся под потолок концертного зала, натыкаясь друг на друга в невероятной давке (с)

you see origin and cease to be (c) tricky )




Ето

Nov. 19th, 2009 10:45 pm
tomoyemore: (Default)
Не знаю, известно ли тебе, что леса переселяются? Стоит им снятся с места, и они начинают медленное и долгое движение в поисках местах получше. Охотнее всего они отправляются в путь осенью... Как птицы... Или человек... (с) М. Павич
tomoyemore: (Default)
Продовжуючи тему генальної літератури (на цей раз дитячої) і багатовимірних просторів: 


Казка про чотирьохвимірну мишу з дитячого журналу 'Трамвай' 1990 р. )


tomoyemore: (Default)
"Неужели все так быстро кончается? - подумал Ослик. - Неужели кончится лето, умрет Медвежонок и наступит зима? Почему это не может быть вечно: я, лето и Медвежонок? Лето умрет раньше всех, лето уже умирает. Лето во что-то верит, поэтому умирает так смело. Лету нисколько себя не жаль - оно что-то знает. Оно знает что оно будет снова! Оно умрет совсем ненадолго, а потом снова родится. И снова умрет... Оно привыкло. Хорошо, если бы я привык умирать и рождаться. Как это грустно и как весело!.." (с)


Осінь в Амстердамі. Чайки над Амстелом.

tomoyemore: (Default)

Є література. Є геніальна література. А є білоруська геніальна література.
Вишуканий стиль, чудові метафори, надзвичайна глибина змісту, і кульмінаційний трагізм сюжету, після якого хочеться загорнутися в теплу ковдру і займатися особистісним ексейпізомом-онанізмом роздумувати про зло і несправедливість цього світу. 

Сірошка Пістончык. "Вожык" ("Їжачок")

У мяне жывець вожык. Чатыры лапкі, валасатае ябло і дахуішча іголак. Проста прэлесьць. Такое цуда-юда нават у найэкстрэмальных порнамройках ня ўсягда ўбачыш. Карацей, казачная зьвярушка. Аднак іменьне брата свайго меншага накладваець некаторыя абязацільствы. Карміць ябучымі мышамі і паіць малачком. Ну, тут вы, канешне, дабавіце – а гаўно? Спакуха, дарагі мой чытаціль. Вожык смышлёны. Сярэ акуратна і толькі з балкона. У халады, канечна, прыходзіца хуярыць у мусарапровад. Але вож ня крыўдлівы, панімае, што сарцір для чэлавека – дзела сьвятое. І суваць туды свой нос небясьпечна. 

Як лясному стварэньню важу неабхадзімае сьвежае паветра.Бо іначэ ж здохне. Кварцера - гэта, ўсё-такі, ня Галівуд. Пагэтаму па начах ён на вуліцэ: адрываеца па поўнаму. У гэтам сэнсе мой пятомец – Жывёла з вілікай буквы. Ябе усё, што сапіць, рычіць і варушыца. Акрамя людзей, канечна. Першымі пайшлі ў расход кацяткі. Патом я стаў заўважаць возля дома згвалтаваныя тушкі маленькіх пцічэк. Але ўсё гэта была хуйня. Пака гэтая пахатлівая калючая бесьція ня пачала заглядаца на маіх крошэк гуппі. Я ўзбясіўся. Якога хуя, думаю, ты так распусьціўся. Ніякага пачуцьця меры і прылічыя. А ёж усё ня ўнімаўся. І тагды мяне асяніла. У нядзельку я дастаў з кладоўкі купу дошачак і скалаціў забаўку ў відзе яжыхі. Натыркаў згары гвозьдзікаў, выразаў ззаду дзюрачку – шэдэўр ды й толькі. Мой азабочаны сябрук ня ўехаў у хітрасьць і ўлюбіўся ў дзераўляны агрэгат. Такіх далбаёбаў я шчэ ня відаў. І такога порэва тожа.

А пот
ым прыйябеніла восень. Іголкі з макрадупага госьця паабсыпаліся і ёж замаркоціўся. Падкралася зіма, і ён залёг у такі няўротябены сон, што так, сука, і ня прачнуўся. Пязда, падумаў я тагды.

Похараны бы
лі сьціплымі. Дзьве кашыхі блажэнна зырылі як я трамбую лысае цельца ў ямку. У дупу дзьмуў пранізьлівы вецер. І вапшчэ, унутры было вельмі-вельмі хуёва. Толькі потым я дазнаўся, што яжы ўпадаюць на зіму ў сьпячку.

От жэж, бля!
І чаму я, підарас, такі ніначытаны? 

п.с. Інший геніальний твір - про шапку - тут: http://pistonczyk.livejournal.com/37623.html , ну і собссно жж геніального автора

Profile

tomoyemore: (Default)
tomoyemore

March 2015

S M T W T F S
1234567
89 1011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 23rd, 2017 06:39 am
Powered by Dreamwidth Studios