tomoyemore: (nick blinko)
В пості нагло використано рядки геніального твору Федора Сваровского "Бой при Мадабалхане" з не менш геніальної збірки "Все хотят быть роботами". Рядки щедро пересипані весняним унинієм мого духа, "тяжестью мыслей", "непонятной тоской" - коротше, всім тим, з чим не варто зв'язуватися за наявності таких хитких і непевних речей в житті, як радість і позитив. 

Ви залишаєтесь оптимістами, незважаючи ні на що? Ви тонко відчуваєте красу цього світу? Ви точно знаєте, що все буде добре? Ви переконані у своїй потрібності, важливості й безлічі позитивних рис? Вас усі люблять?

Тоді ми йдемо до вас, або чергове заняття з курсу негативного мислення )

За знахідку геніального автора і геніальної збірки дуже хочеться подякувати [info]vasukov 
Не зря існує жж, поки в ньому є люди, яких щось зачіпає так само, як тебе. 

tomoyemore: (ya)
Нарешті почався довгоочікуваний період вєловилазок на вихідні та відряджень по східних областях в будні. Нарешті можна вилізти з-за компа і переконатись, що світ поза двійковим кодуванням таки існує. І цей світ інколи підносить неочікувано приємні сюрпризи.

Взяти до прикладу поїзд "Київ-Кривий Ріг". Погодьтеся, що від традиційних співрозмовників у ньому не можна очікувати нічого більшого , ніж пропозицій "випіть ггг півка ггг" і прєдложєній вищого пілотажу в стілє "а давай-ка я тєбє по рукє пагадаю ілі по глазам, любовь тєбя ждьот в поєздє" - хєроманти хрєнові. Тим не менше, тиждень тому саме в такому поїзді я отримала чотиригодинну розмову з юристом про Джармуша, Кітано, Тарковского й іже с німі.

Проте, світ може й дуже жостко тебе опустити, особливо на подібній хвилі закоханості в людство. Що і сталось зі мною буквально вчора.

Електричка "Маріуполь-Ясинувата". 3,5 год. в дорозі з чудесними краєвидами териконів і запустілих сіл Донецької обл. за вікном. Перед тобою - вимучені життям люди, душевні до неможливості. Я хоч і періодично за сепарацію - Донеччини і Луганщини так точно, але бачили б ви, як в день після оголошення результатів останніх виборів президента, у цій обдертій електричці такі ж обдерті люди з гарящімі глазамі розпивали дешеве шампанське з горла всім вагоном!!!

Але повернемось до подій вчорашнього дня. Шкандибаючи, підсідає в електричці до мене навпроти дєдушка, років етак 70-80, обдертий, потертий, з запахом місячної немитості. Сором"язливо кладе біля себе такий же потертий, обдертий, зі ще серйознішим запахом рюзкачок. Не бомж, просто вєтхій дєдушка з села. Яко істінний любітєль периферії та гордий альтруїст, я залишаюся сидіти на місці й медитативно відключаю нюхові рецептори. Заглиблююсь у книжку, в період Вікторіанської Англії, коли з борделю витягають гіпертротрофовану самку тритона й садять на трон. Вуха розривають свіженько-смачненькі The Dead Weather.

А дєдушці якось не ймьотся. Він явно прагне розмови з молодим поколінням. Панятне діло, я не сноб якийсь псевдоінтелектуальний, щоб проміняти душевне спілкування на музику і чтиво. Тому зав'язується мила розмова. Під час розмови дєдушка постійно нахиляється до мене (слух не той вже), і помаленьку від цих атак запаху мене починає пробивати на нудоту. А дєдушка традиційно скаржиться на жизнь, голодуху, розруху, палітіку, маладьож. Я співчутливо усміхаюсь. Відсуваюсь від дєдушки в передчутті обморочного припадку. Обдумую стратегію відступу. Вирішую перед відступом віддати голодному дєдушці цукерки і пічєнько, які завалялись в рюкзаку.

А в цей момент... Дєдушка підступно кладе свою викручену артритами руку мені на коліно... Нагинається в черговий раз до мене, підтримуючи іншою рукою скручену ревматизмом спину... Сором'язливо усміхається, показуючи підгнивші до ясен зуби. І промовляє...

"Мілая дєвушка, а я вас прівлєкаю, как мужчіна?"

Німа сцена. Завіса.

Але я не розчаровуюсь. Вірю, що мені в поїздах ще трапиться випадковий співрозмовник, з яким можна буде обговорити дилему "трансгуманізм-енвайронменталізм", недоліки й переваги наукового імморталізму, реалістичність обмеження роботехніки законами Азімова, поділитись мріями про телепортацію й життя на надпланеті системи Gliese 667 з двома сонцями. 

tomoyemore: (Default)
Відписуюсь нарешті за поїздку в Прип'ять двотижневої давності.
Важко уникнути повторень і подібностей з численними фотозвітами на веб-просторах.
Особливо, зважаючи на кількість постановочних інсталяцій і графіті, які надзвичайно точно відображають дух міcта і Зони відчуження загалом. 

Багато чого не потрапило в кадр. Наприклад, коти, які досі живуть біля сільських будинків і чекають повернення господарів.
Багато чого ми не побачили. Наприклад, завод "Юпітер" - просто не вистарчило часу.   
Багато про що не дізналися. Доводилося вибирати - бігати фотографувати чи слухати екскурсовода. 
Тим не менше, історію відчути вдалося.

І я твердо знаю, що подібні місця треба відвідувати.
Бо саме тоді минуле стає теперішнім.
А це важливо для минулого, хоча б тимчасово, хоча б для іграшок в дитячому садку. 

Багато жутко-трагічних фоток, так що caution! )



tomoyemore: (Default)

Перший день квітня видався теплим і сонячним, якраз для трешової фотосесії. Місце (за нього спасибі оргам чергового EN-квесту та моїй команді) – свіжозакинутий двоповерховий стрип-клуб м. Львова «Свята Інквізиція», вул. Зелена 275. Безліч розбитих дзеркал на стінах, цілком пристойні залишки декорацій, напіврозвалена сцена і барна стійка, встелена документацією клубу підлога офісу, нові й використані панчохи танцівниць, нічліжки бомжів – усе в кращих традиціях жанру.

Під катом - меморіальна плита невідомій стриптизерці й решта слідів злочину )


Меморіальна плита невідомому бомжеві

 

tomoyemore: (Default)
Історія 1. Емо-кор. ТЦ „Шувар”. На вулиці в рядочок стоять старенькі бабці в теплих хустках і кожухах. Перед ними – перевернуті картонні коробки, на яких лежать кілька зубчиків часнику, або шматки гарбуза, або маленькі зморщені яблучка, інколи молоко в брудних пластикових пляшках. Бабцям холодно. Очі в бабць сльозяться – чи то від зимового морозу, чи то від усвідомлення свого лузерства. Авжеж, хто з них міг подумати, що на схилі літ їм доведеться торгувати на морозі яблучками і часником. От і остання бабця в ряді, перед нею - три китиці калини. Бабця дивиться на світ вологими очима. Ліва рука бабці опирається на паличку, бо стояти цілий день не так вже й легко. Права рука бабці простягнута до цього світу. Три китиці калини – це занадто мало.
 
Історія 2. Дарк ембіент. Продуктовий магазин „Дари моря”. З відстані півтора метрів вітрини пильно розглядає пристойно вдягнений дідусь років 70. Ближче не підходить. Високий чоловік звертається до нього: „Грошей нема щось купити? Тому так дивишся?”. Дідусь скрушно похитує головою і порепаним зморщеним обличчям стікає сльозинка. Дідусеві соромно. Високий чоловік продовжує: „Підійди завтра сюди в той самий час, мені зарплату дадуть і я з тобою поділюся”. Дідусь тихо шепче „Дякую” і поспіхом виходить з магазину. Що сильніше – сором чи голод?
 
Історія 3. Треш. Майже порожній трамвай № 2. На кріслі попереду сидить чоловік років 40. Сидить рівно, погляд з претензією на благородство спрямований кудись вдаль. Через 5 хвилин чую характерний звук дзюрчання і помічаю, що в мене під ногами щось тече. Відходжу вбік. Чоловік пісяє в штани, по кріслі, на підлогу. Рівна постава не змінюється. Благородний погляд залишається спрямованим вдаль. „Алкоголь, твою мать”.
 
tomoyemore: (Default)
Жовква. Резиденція польського короля Яна ІІІ Собеського (XVII ст.), державний історико-архітектурний заповідник з 55 пам"ятками архітектури (в т.ч. світового рівня), перша категорія цінності реєстру історичних міст України, претендент на внесення до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

...вікна, труби, стіни, мури, шприци, гламур і т.д... )



Profile

tomoyemore: (Default)
tomoyemore

March 2015

S M T W T F S
1234567
89 1011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 04:30 am
Powered by Dreamwidth Studios