tomoyemore: (tlen i vavilon)
Трохи зимового Криму - Мангуп-Кале, Балаклава, Тарханкут, Фіолент, Севастополь.
Тому що не можна так просто взяти і пережити цю зиму...

Там туман один и камни не кричат )

tomoyemore: (tlen i vavilon)
Кажется просто невероятным, как человек добровольно соглашается большую часть своей короткой жизни проводить между двумя тьмами. Наивно уверенный, что его надежно охраняют внизу прочный пол, а наверху балки потолка, он даже не думает о пагубности такого образа жизни. Конечно, редко случается, что люди проваливаются в подвальную тьму или им на голову обрушивается тьма чердачная. Дело в том, что коварные магнитные силы, царящие между этими тьмами, вызывают их медленное, но неумолимое сближение. С течением времени уютное для человека жилье превращается в пожизненную ловушку. Тогда, пришпиленный к собственной коробке, он ясно осознает фатальность своего заблуждения, однако, как правило, не находит достаточно сил, чтобы освободиться, а его душа отчаянно трепещет и бьется, попавшись в страшный капкан, пока не окончится жизнь (c) Горан Петрович "Атлас, составленный небом"

Сербська література і березневі Бескиди )

tomoyemore: (Default)
Таки так, це літо була практично суцільною живою музикою. Тому з приходом осені можна вихопити з нього ще кілька епізодів. На цей раз - ОFF Festival, Катовіце. Фестиваль для обмеженого кола польських хіпстерів, тим не менше, більше в жодному місці я не бачила такої кількості футболок з назвами улюблених груп - від Boards of Canada i Joy Division, до Dead Weather та Interpol.

Основним мотивом візиту на ОFF стали, звісно ж, Mogwai - до нас вони точно ще не скоро доїдуть. А також нємєрянно плюсів фестивалю, які в процесі додавалися й додавалися - дешевий візейрівський переліт в Катовіце, 3 дні тривалості з двома вихідними, наявність в межах пішої ходи водойм для плавання, афігєнна музична програма; 4 сцени, 2 з яких - одночасні; компактність розташування сцен - за 3 хв. можна було перейти від одної до іншої, невелика кількість народу і т.д. і т.п.

Отже, Mogwai. Десь під Hunted by a Freak вони остаточно перевели мене в стан прострації - повної психічної неактивності. Це та музика, під яку стоїш нерухомо, як повний дебіл, з відкритим ротом - і пофіг на всьо. Тому що там Могвай. Там містика. Єдина реальна містика в цьому світі.  

Liars - такий собі осколковий снаряд, який прицільно потрапляє в тебе і розривається вже всередині. Багато нойзу, багато гаражного, багато експериментального. Сильно, коротше. Те, що по приїзді додому я слухала до посиніння. 

Blonde Redhead - музика, яку я досі слухаю на ріпіті. До фесту не чула про них взагалі, а на фесті почула і прифігіла. Склад групи - два брати-близнюки італійського походження, і дєвушка японського. Її надривний голос уже став моїм улюбленим жіночим вокалом, а їхні останні три альбоми - комплексна підбірка тої музики, яку можна слухати 8 робочих годин підряд і ще потім в метро.  

dEUS - їх я знаю і люблю ще з бельгійських часів. Але той єдиний раз, коли була можливість їх почути - на Верхтері, я звісно пропустила, мліючи під Сігур Рос. На Оффі вони виступали під проливним дощем. Без парасолі і нормального дощовика довелось стояти під деревом, яке зрештою не врятувало мене від суцільного промокання. Але цю музику не можливо було не дослухати до кінця. Грали не тільки нове - було і з Pocket Revolution, і з The Ideal Crash, і з прекрасного In a Bar Under the Sea. Було і душевно, і жостко, і пафосно, і кухонно. Тому що афігєнні. 

І з найбільших одкровень фестивалю ще були Oneida - дуже потужні й нойзові, зі стіною звуку, яка валить все на своєму шляху. Психоделічні дівчатка з Warpaint. Класика мітааааалу Meshuggah, в яких тим не менше було багато мат-міталу і саме ним вони й були цікаві. Легендарні Deerhof, яких після Oneida до кінця не вдалось зацінити, тим не менше музика дуже красива. 

Ну і щоб бути актуальною, круто було б запостити новий кліп Coldplay "Paradise", тому що він душевний до сліз - зі слонами, жирафами, велосипедами, Африкою, літаками - всьо як має бути. Але з актуальністю ми не дружим, тому буде Blonde Redhead - 23 seconds, all things we love will die, 23 magic, if you can change your life.
tomoyemore: (sigur ros)
music is the only reason to break the silence
.
tomoyemore: (fly)
 Спочатку ми виграли першу премію, тобішь 400 євриків, за фотку з Чорнобиля. За що велике спасибі Даніелю, який не полінувався видрукувати мої фотки у великому форматі і занести їх в бібліотеку італійського містечка Guidizzolo, в якому проходив 6 національний конкурс фотографії премії імені Роберто Баллані на вільну тематику. І спасибі бойовій подрузі Тетянці, яку доля закинула на руїни Колізею, але вона не забуває тут про своїх. От власне і фотка з дитячими протигазами на підлозі школи, яка виграла. І яка псує цей позитивний пост. 


Потім був концерт в Хлібі італійської постпанкової групи Soviet Soviet. Хулє, пафосу не буду розводити. Пацани були чьоткі і красіві. І грали чьотку і красиву музику. Чим підняли мій упавший дух до максимального рівня позитиву. Вітчизняних Seahorse успішно пропила в сусідній забігайлівці. Про що потім довелось пошкодувати. Казали, що рвала група неймовірно, з вокальними примочками, всьо по фірмі.

Потім під час чергового відрядження в захолусте містечко Донеччини, в не менш захолустому вокзальному книжковому магазині я знайшла - о, чудо! Збірник 60 розповідей Айзека Азімова. На 1260 сторінок. За 100 грн. Пауза. Екстаз.

Ну і нарешті, найголовніші винуватці життєвого пазітіва - канєшно же британське тріо Tiger Lillies. Даждалісь, що називається. 21.03.2011, Київ, Sullivan room. Заради такої події приїхали в столицю міст руських сєстра-Компас з Вітьою. І в такому нашому тріо ми й переживали чудесні моменти життя прямо під сценою, пів метра від милого барабанщика. На барабанній міні-установці висіла гумова курка догори ногами. Барабанщик витягував з чудодійного чемодана брудних гумових ляльок і надувні кості, розвалюючи ними свою саморобну установку. По потрісканій білій фарбі на лиці вокаліста текли криваві сльози від червоної фарби на очах. Вокаліст легко міняв гармошку на маленьку гітарку і рояль. І був органічним і прекрасним як при виконанні оперних балад, так і при виконанні кабаре-плясок. Контрабасиста ми не бачили, але він був теж прекрасним )). Їх хоч і називають антисоціальними, імхо, вони є найточнішим вираженням соціуму як такого. Хрестоматійного вираження навіть - все-таки 26 альбомів випустили.

Потім ще були винятково екстрамальні вєлопокатушки по степах Херсонщини і світ фауни в Асканії-Нові. Але про це відпишусь пізніше. Поки що всім удачно досвяткувати травневі, навіть тим, хто не святкує. Всіх люблю гггги. 


tomoyemore: (nick blinko)
В пості нагло використано рядки геніального твору Федора Сваровского "Бой при Мадабалхане" з не менш геніальної збірки "Все хотят быть роботами". Рядки щедро пересипані весняним унинієм мого духа, "тяжестью мыслей", "непонятной тоской" - коротше, всім тим, з чим не варто зв'язуватися за наявності таких хитких і непевних речей в житті, як радість і позитив. 

Ви залишаєтесь оптимістами, незважаючи ні на що? Ви тонко відчуваєте красу цього світу? Ви точно знаєте, що все буде добре? Ви переконані у своїй потрібності, важливості й безлічі позитивних рис? Вас усі люблять?

Тоді ми йдемо до вас, або чергове заняття з курсу негативного мислення )

За знахідку геніального автора і геніальної збірки дуже хочеться подякувати [info]vasukov 
Не зря існує жж, поки в ньому є люди, яких щось зачіпає так само, як тебе. 

tomoyemore: (ya)
УКРІНФОРМ повідомляє:
У Кременчуці невідомий палій ледь не щодня нищить іномарки. Припарковані біля житлових будинків автомобілі, підпалюються невідомим зловмисником. Усі вони згоріли. Мотиви підпалювання іномарок залишаються невідомими (с)

Кундера відповідає:
Если мы отказываемся признать значимость мира, который считает себя значимым, если в этом мире наш смех совсем не находит отклика, нам остается одно: принять этот мир целиком и сделать его предметом своей игры; сделать из него игрушку. Авенариус играет, и игра для него - единственная значимая вещь в мире, лишенном значимости (с)

А я брєду в брєду
Літо видалось саме таким, кундерівським - до нестерпності легким, позбавленим значимості, проте, не позбавленим пафосу. Тому що легко перетворити на гру все те, що прийняв для себе до кінця... те, що перестало бути для тебе важливим.

А наприкінці літа почалась традиційна ломка за горами. І рівно на наступний день після прибуття з сьострами на верховинські полонини в рамках довгоочікуваної відпустки, світ дав мені чергового копняка під зад, дуже жорстко ткнувши носом в те, що справді найважливіше і найзначиміше в житті. А нам і одного дня вистарчило, щоб залізти в хмару, зачеплену за Вухатий камінь, і так протриматись до сніжно-лижної зими.

І якщо не буде чергового копняка під зад, за кілька днів мене чекає невимовна радість від живого Tricky, до якого навіть Грузовікі ідуть просто в нагрузку - доземний уклін Гогольфестові! Буде Музика... Музыка: насос для надувания души. Гипертрофированные души, превращенные в большие шары, возносятся под потолок концертного зала, натыкаясь друг на друга в невероятной давке (с)

you see origin and cease to be (c) tricky )




tomoyemore: (Default)
Для мене існують власні критерії якості відвіданого концерту.
Одним з них є критерій дефрагментації - тобто, наскільки почуте й побачене оптимізувало кластерну структуру мазгов.
Так от, якщо опиратися на даний критерій, рівно тиждень тому я була на найкращому концерті.
Найкращому за своєю глибокою абсурдністю і прекрасною нереальністю.

Результати дефрагментації від "Самое большое простое число":

1. Какие мы все несчастные уебища.
И мы пойдем с тобой через чащи и пустыни, с переломанными руками и ногами.
Мы ляжем в гигантские кучи листьев и в просто огромные кучи снега.
И ты забудешь, что лучше – плейстейшн или сега.
Мы будем заниматься самыми мерзкими и гадкими вещами.
Но самое страшное, что к концу пути мы будем все теми же уебищами.

2. В очікуванні свят.
Милый друг, ничего не бойся, это просто такая игра.
Каждое Рождество, вместо деда мороза, к самым честным детям приходят доктора.
Вместо хвои – цветное лекарсто, вместо фольги – тревожный сон.
Милый друг, небесное царство – единственный подарок, который обещал нам он.

3. І тепер я точно знаю, як помру.
Не мой сноуборд даст трещину на самом крутом склоне.
Не меня пристрелят в случайной полицейской погоне..
Но я обязательно дотронусь до этого огромного белого шара.
На пальцах останутся белые точки в узорах,
В носу и в мочеиспускательном канале белые трубки,
А в голове – воспоминания о той серии,
где Губка Боб Квадратные Штаны пытался обхитрить кальмара.

Я все сказал, все. Теперь у меня брифинг на том свете.
Но похоже и там на мои вопросы никто не ответит.





Ето

Nov. 19th, 2009 10:45 pm
tomoyemore: (Default)
Не знаю, известно ли тебе, что леса переселяются? Стоит им снятся с места, и они начинают медленное и долгое движение в поисках местах получше. Охотнее всего они отправляются в путь осенью... Как птицы... Или человек... (с) М. Павич
tomoyemore: (Default)
Ну от, черговий період життя - псевдодауншифтінг в Запоріжжі - закінчився весняним запаленням легенів, літературною паузою з публіцистикою Хемінгуея, класикою Толстого і Кафки, а також вже звичною черговою переоцінкою життєвих пріоритетів. Хай навіть мінімальна можливість докорінної зміни ситуації в межах країни вартує того, щоб ризикнути і почати. Вкотре почати. Тому я вже майже в Києві, в ранзі панаєхавших, з великою підтримкою однієї особи, без якої мені би й далі никатись по світу.

А Запоріжжя залишиться в пам"яті парадоксально світлими спогадами, незважаючи на увесь треш, що довелось там пізнати. Тому що очевидно не може бути інакше з нашим соціальним центром, дітьми зі шкіл-інтернатів і розподільників, бездомними, включно з нашою співмешканкою Свєткою, з братом Піо, Вєславом і сестрою Марією, заводськими випарами й індустріальними краєвидами по дорозі в інтернат №3, з Анею та Машею, прекрасними джазовими концертами й відсутністю будь-яких інших, з Хортицею і проспектом Леніна, а найголовніше, з вірною бойовою подругою Тетянкою, з якою ми поділили рівно на двох усе пережите в Запоріжжі.

Кому цікаво - там дещо з цього списку в слабкому вербальному й візуальному вираженні )

Ви знаєте, яка тварина починається на букву "и"? "И-ааа-фа!"
Молодша група розподільника. Їх інколи встигають усиновити перед переведенням в інтернат.



tomoyemore: (Default)
Вже третє літо підряд не можу втриматися від спокуси пройтися Боржавським хребтом, яким би лінивим і банальним його не називали. І тоді як три роки тому цілих 2 тижні можна було насолоджуватися краєвидами під час одноденних вилазок, залишаючи намет на Шипоті, минулого року вдалося вибратись тільки на день, цього року гуляли там з сестричкою Тетянкою майже два дні. І мене знову ніяк не полишало бажання почухати його залісені й чорничні схили. Blueberry fields forever...

Там просто гори )




tomoyemore: (Default)

Концерти останнього часу, які необхідно занотувати, час від часу переглядати й тішитись – це було!

1.       Charles Gayle, 17.10.2008, Запоріжжя. Саме його тенор-саксофон, контрабас Хілларда Гріна й тарілки Клауса Кугеля безнадійно й безповоротно підсадили мене на фрі-джаз. Це однозначно найсвобідніша музика в світі.  
 

2.       Sigur Ros, 26.08.2008, Санкт-Петербург. Вдруге, в місті кольору мокрого асфальту – теозіс рівно на час концерту.
 

3.       Дельфин, 01.03.2009, Київ. Концерт у перший день весни і другий найбезвихідніший день мого життя, й така ж безвихідна музика. «И свое отраженье в мелкой глади воды я прицельно разрушу белой пеной слюны». Безвихідна й геніальна.   
 

4.       Сплин, 04.04.2009, Київ. Фанатизм юності не відродився, зате трансформувався у шось таке нєжне і трєпєтне.  З Васільєвим хочеться сидіти поряд на прокуреній кухоньці однокімнатного гадюшника в околицях Пітєра ночь напрольот, слухати касетні записи на старенькій магнітолі, триндіти а жизні, а під ранок на лавочці споглядати сонних людей, які автоматично виповзають на роботу (Сєрьожа Спб-Масква прівєт).
 

5.       Dalai Lama, 05.04.2009, Київ. Вони вже дико прекрасні, а потенційно ще й хедлайнери на Glastonbury in a couple of years :).
 

6.       Lюк, 30.05.2009, Львів. Оля Чакраборті душевна до неможливості, пацани виглядом і звуком рвуть в тряпки. Абсолютно неавтарітєтно заявляю, що на даний час Грузовики й Люки по Україні впєрєді планєти всєй.

А ще часто згадую і буду згадувати Sziget 2006, де за 7 днів сотворилось розуміння, що музика – одна з трьох найважливіших речей в цьому житті. Допомогли в цьому навіть не стільки конкретні відвідані чи пропущені групи (типу Radiohead, Iggy Pop & Robert Plant, Placebo & FF, Prodigy & Ministry, The Exploited & Sick of It All, Gogol Bordello & Лєнінград, Дєті Пікассо & The Orb, Gamma Ray & Cathedral, Горан Бреговіч і Бобан Марковіч), а радше загальна музична істерія навколо і всередині.  

А ще продам шмат простудженої нирки за концерти «Самое большое простое число» і «Tequilajazzz». And may your wishes all be simple...
 

tomoyemore: (Default)
Національний історико-археологічний заповідник "Кам'яна могила" розташований в Мелітопольському р-ні Запорізької обл. Камінні брили, накидані у формі правильного кола діаметром 200 м посеред степу висотою до 12 м, творять 60 гротів і печер, в яких дослідники знайшли біля 160 табличок з архаїчними письменами і малюнками. Місце використовували як культове святилище в часи або палеоліту, або неоліту.  За однією з версій піктограми могили належать до протошумерської цивілізації. Наскельних написів всередині гротів ми не знайшли, бо їх завбачливо засипають піском, зважаючи на рагулізм мєсного насєлєнія. Музей теж був закритий. Тим не менше, каменюки чудернацьких форм однозначно варті споглядання. Та й місце все ж особливе.

Під катом - цікавезне каміння )




tomoyemore: (Default)
Свєта - масквічька. В Москві зустріла Сєрьожу з Запоріжжя, який на пероні перед від"їздом поставив їй запитання: "Їдеш зі мною в Україну?".

І Свєта поїхала. Тому що любов з мутним майбутнім на одній шальці терезів, сцуко, явно переважує розлучених батьків-алкоголіків та омріяну з дитинства роботу в московському цирку на іншій шальці.

4 роки Свєта і Сєрьожа прожили на вулицях Запоріжжя. Спали під одним килимом, вкриваючись від дощу та гріючи ноги бездомними котами і собаками. Ділили на двох люки, теплотраси, закинуті будівлі, підвали, дахи, стрєльнуті цигарки, недопалки, блєваші, крадене бабло, випраний при першій можливості одяг (вони не бомжі, вони бродяги). І безпробудно бухали - тому що справжня-нах-романтика в цьому житті, сцуко, на запах як оббльована свобода, на дотик як закривавлені ласки, на вигляд як печінковий цироз і відбита селезінка, а на смак як заслинені ранкові поцілунки, приправлені дешевоалкогольним перегаром.

А однієї ночі Свєта впала в закинуту шахту на каміння і бите скло, з висоти 8 метрів.
Сєрьожа зійшов туди, ліг біля Свєти і помер.

Свєта пролежала в шахті разом з ним три доби. Зламана в кількох місцях нога не дозволяла встати. Виніс її звідти на руках підліток-граффітчик, який заблукав там в пошуках стін для малювання. 

Після лікарні й накладеного гіпсу Свєта жила в нас 2 місяці. Читала вголос з компа кримінальні мелодрами, малювала кольорових папуг, розмальовувала коней, набирала одним пальцем листи Сєрьожі та плакала ночами в подушку. На її прохання ми їздили в закинуту будівлю з шахтою перевіряти - лежить він там ще чи ні, на її прохання ставили за нього свічки в церквах. І вона ж одного разу за чаєм сказала, що 4 роки вуличного життя з Сєрьожою були найкращими зі всіх її 28 грьобаних літ.



tomoyemore: (Default)

Інтернету обмаль, часу обмаль, грошей обмаль.
Зате багато роботи, вуличних дітей і бомжів.
Про що ви мріяли в 7 класі?
Діти школи-інтернату, які стоять на обліку в міліції за регулярні крадіжки, мріють про таке (орфографія майже збережена)

Найзаповітніша мрія:
Саша – Иметь жыну и ребенка (+ малюнок жыны и ребенка)
Коля – В будущем жену, детей, дом (+ малюнок щасливої сім’ї)
Сергей – Иметь родителей (+ малюнок щасливої сім’ї)
Сергей – Телефон
Артем – Быть сильным
Андрюха – Стретецца с братом (брат сидить в тюрмі)
Леша – Иметь детей (+ малюнок щасливої сім’ї)
Саша – Хочу харошу сім’ю (+ малюнок щасливої сім’ї)
Вова – Вийти из интерната и жить з папой (+ малюнок тата)
Максим – Стать автослесарем і шафером.

2 речі, найважливіші для вас у житті:
Саша - Мама. Бабло.
Коля – Деньги. Добро.
Сергей – Правда. Девочки.
Сергей – Футбол. Баскетбол.
Андрюха – Подарки. Дружба.
Леша – Золото. Халява.
Саша – Ковбаса. Чесносьть (+ малюнок трьох видів ковбаси)
Максим – Футбол. Мама

tomoyemore: (Default)
Парашут – штука суперечлива. Клаптики землі, як на мапі – неймовірно красиво. Поганий вестибюлярний апарат – неймовірно хєрово.
 
На позначці 300 м згадалось як зі мною у віці 6-7 років без кількох целофанових кульочків батьки в АН не сідали. На позначці 500 м гостро переслідували два суперечливих бажання: а) загадити літак б) вистрибнути з нього нафіг, щоб уникнути долі першого. На позначці 700 м бажання вистрибнути з літака перетворилось на нав’язливу ідею. Інструктор певно ше не бачив таких благальних очей і молитовних жестів, які вказували на двері. На позначці 900 м все сталось, і отой крок був зовсім не страшним, дякуючи все тому ж вестибюлярному апарату.  
 
Далі декілька матів, бо дико трясе, декілька повітряних обертів через голову, стабілізація і час висмикувати червоне кільце. Урааа, думалось в небі. Шкода, думалось на землі. Вільне падіння після стабілізації – це, напевно, прекрасно. 

Далі купол парашуту Д5 1985 р.в. над головою, розчєковка запаски, щасливі крики „аааааа” під впливом порції адреналіну (порція кстаті менша, ніж при банджі-джампінгу). І земля, що наближається... Від візуального задоволення хочеться розслабитись і махати ногами. Потім згадуєш, що прямо перед нами двоє чуваків при приземленні зламали по одній нозі, а ще один чувак умудрився зламати дві ноги одночасно. Тому зі складеними за всіма правилами ногами, при відсутності вітру, виходить екстрам’яке приземлення на зоране поле.

А в цей час... бойова подруга Тетянка з вагою 45 кг ще довго висіла в повітрі, насолоджуючись краєвидами, після чого приземлилась на відстані двох метрів від хреста, де загинув спортсмен-парашутист...

Корочє прикольно, бо де ше можна походити в савєцкому шлємі для танкістів, насолодитися заохочувальними байками інструкторів про парашутистів мертвих-поламаних-висячих-добу-на-дереві, відчути себе спочатку какашкою, якою кидає в різні сторони, а потім осіннім листячком, яке помалу падає з дерева на землю, встигаючи при цьому насолодитися першим і останнім польотом перед довічним гниттям-розкладанням на землі ггг.


медузи якісь в морі

tomoyemore: (Default)
Офісна робота перекриває дихальні шляхи, всі симптоми офісної асфіксії. 
Хочеться вічного – свободи й пір’їнку з крила синьої птахи.

Тоді алкогольну й димозалежність змітає бажання робити щось світле, хороше, потрібне.
Приступ мізантропії чергується з приступом філантропії (падли й сволочі навколо стають милими й добрими створіннями).
Ідея набуває значення і видимих форм, ідея на якийсь період затьмарює приреченість і безвихідність життя.

Ну і пофіг, що після закінчення все повернеться на круги своя.
Ну і пофіг, що результати в глобальному масштабі нульові.
Пташку ж можна спіймати в сильце, розмалювати їй крила синьою фарбою, випустити, і тоді всім буде щастя... Хай навіть мильнобульбашкове щастя...

Під катом - діти зі шматками Львова, замків Львівщини та мильних бульбашків )



Авторство фотографій: Назар Трикоза
Екскурсія по Львову: [info]kotyfasolko


tomoyemore: (Default)

Пройшло майже два роки. Від того чудового літнього дня, коли нам подзвонив тоді ще малознайомий Женя і сказав: "Народ, шо ви робите сьогодні вечером? В мене три пропуски на якийсь концерт десь тут в околиці". Дєло било вєчєром, дєлать било нєчєво. І так з бухти-барахти ми потрапили на останній день одного з найкрутіших європейських рок-фестів - Werchter. Фест проходив біля нашого рідного бельгійського містечка Лювен, в якому пройшли 2 роки нашого життя-навчання-куражів-роботи. 

На фесті пострибали під сценою на Franz Ferdinand, підпали під масовий екстаз на Placebo. Екстаз на "Every you, every me" переріс в оргазм. Хоча, до слова, на тодішньому літньому Сігєті в Будапешті і перші, і другі виступили просто ніяк. 

А потім було одкровення... Сцен на Верхтері лише дві: перша - основна, велика, друга - зовсім маленька, з пірамідальним навісом зверху. Останній виступ. На великій сцені - Deus, улюблений бельгійський виконавець. Народу - тьма тьмуща. А ми рухаємося в протилежному напрямку, до маленької сцени, на якій от-от розпочне свій виступ маловідома, судячи з мізерної кількості людей під накриттям, ісландська група "Sigur Ros". Я не пам"ятаю їхнього виступу, навіть фотографії, які робив Женя, мало про що говорять. Пам"ятаю лише відчуття. Лежу, заплющивши очі, високо в небі на одній з хмар, від легенького вітерця паморочиться в голові. І тільки звуки, що врізаються в тебе... І тільки голос, який підносить тебе все вище і вище, туди де самоусвідомлення повністю розчиняється... Залишається тільки голос і звуки... Там, вгорі... 


Фотки Жені
 

tomoyemore: (Default)
Почали проект у школі-інтернаті с. Верхнє Синєвидне Сколівського р-ну Львівської обл.
Трохи фотографій. А тексту не буде.
Ніби й вісім років пройшло з часу першого візиту до Лаврівської школи-інтернату. 
А враження й роздуми так і не складаються докупи у щось вирозуміле й притомне. 
Тому що це діти, соціальні чи реальні сироти, але це - наші діти. 

Фотки в хрєновій якості )



tomoyemore: (Default)
Після чотирьохгодинного катання на лижах під проливним дощем…

Коли мокре все, включно з трусами і ліфчиком, а Гоголю Борделло в плеєрі в принципі пофіг…

Коли зовсім не хочеться думати про те, що попереду 5 годин дороги додому в рейсовому транспорті з пересадками в наскрізь мокрому одязі…

Коли фігачиш по всіх трасах майже на прямих лижах – людей і так обмаль, а повертати в лом (лом ломом)…

Коли на передостанній трасі в трубі при повороті заносить на край обриву…

Тоді розумієш, що десь отут є смисл… Навіть якщо раціонально пояснити це все ні собі, ні іншим чомусь не вдається…


Profile

tomoyemore: (Default)
tomoyemore

March 2015

S M T W T F S
1234567
89 1011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 23rd, 2017 06:36 am
Powered by Dreamwidth Studios