Запоріжжя. Фінал. Підсумки.

Ну от, черговий період життя - псевдодауншифтінг в Запоріжжі - закінчився весняним запаленням легенів, літературною паузою з публіцистикою Хемінгуея, класикою Толстого і Кафки, а також вже звичною черговою переоцінкою життєвих пріоритетів. Хай навіть мінімальна можливість докорінної зміни ситуації в межах країни вартує того, щоб ризикнути і почати. Вкотре почати. Тому я вже майже в Києві, в ранзі панаєхавших, з великою підтримкою однієї особи, без якої мені би й далі никатись по світу.

А Запоріжжя залишиться в пам"яті парадоксально світлими спогадами, незважаючи на увесь треш, що довелось там пізнати. Тому що очевидно не може бути інакше з нашим соціальним центром, дітьми зі шкіл-інтернатів і розподільників, бездомними, включно з нашою співмешканкою Свєткою, з братом Піо, Вєславом і сестрою Марією, заводськими випарами й індустріальними краєвидами по дорозі в інтернат №3, з Анею та Машею, прекрасними джазовими концертами й відсутністю будь-яких інших, з Хортицею і проспектом Леніна, а найголовніше, з вірною бойовою подругою Тетянкою, з якою ми поділили рівно на двох усе пережите в Запоріжжі.

( Кому цікаво - там дещо з цього списку в слабкому вербальному й візуальному вираженні )

Ви знаєте, яка тварина починається на букву "и"? "И-ааа-фа!"
Молодша група розподільника. Їх інколи встигають усиновити перед переведенням в інтернат.